Фінансовий Контроль

Всеукраїнський науково-практичний журнал

Вхід / Реєстрація

Journal

Світовий досвід боротьби з «брудними» грошима

Дата розміщення новини: 2018-04-13

Легалізація злочинних доходів перетворилася за останні десятиліття на проблему міжнародного рівня – відмивання грошей вийшло за рамки окремих країн чи регіонів, набувши глобального значення. Щорічно у світі до законного фінансового обігу вливається до 500 мільярдів доларів, набутих злочинним шляхом

В Україні спеціально уповноваженим органом, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, є Державна служба фінансового моніторингу України (далі – Держфінмоніторинг).

Зі свого боку, Держаудитслужба (відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 601-р) приймає участь у реалізації положень Стратегії розвитку системи запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення на період до 2020 року в Україні.

Наказом Держаудитслужби від 14.09.2016 № 82 затверджено Методичні рекомендації з питань інформування про виявлені Держаудитслужбою та її міжрегіональними територіальними органами фінансові операції, які підлягають фінансовому моніторингу. Станом на перше грудня поточного року до Держфінмоніторингу направлено 106 повідомлень про такі операції на суму більше ніж 885 млн грн.

Відомо, що найсприятливішими для відмивання грошей є нові фінансові ринки в країнах із перехідною економікою. Світова спільнота визнає, що відмивання доходів, отриманих у результаті злочинної або іншої незаконної діяльності, стала глобальною загрозою економічній безпеці. У зв’язку з цим від держав вимагається прийняття узгоджених заходів боротьби з цією суспільно небезпечною діяльністю – як на національному, так і на міжнародному рівні.

З проблемою “брудних” грошей в різний час, тією чи іншою мірою, зіткнулися більшість держав світу. Водночас відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, є одним з яскравих прикладів того, як швидко орієнтуються злочинці в прогалинах законодавства різних держав. Відсутність адекватної реакції національних юрисдикцій і недостатній розвиток міжнародного співробітництва привели на первинному етапі до практичної безкарності учасників організованих злочинних формувань, що легалізували доходи, отримані від кримінального бізнесу.

Відмивання грошей не можна назвати одним із нових проявів глобалізації чи інших світових процесів

Однак як окрема глобальна проблема, з точки зору державного регулювання, воно стало розглядатися на офіційному рівні з 1989 року, коли на Паризькому саміті «Великої сімки» (G–7) було прийнято рішення про організацію міжнародного органу, що координує зусилля всіх зацікавлених держав з протидії відмиванню грошей. З цього моменту договірне та інституційне поле міжнародного співробітництва стало розширюватися. Про підтримку глобальних ініціатив заявив ряд впливових міжнародних організацій – таких як ООН, МВФ, Група Світового банку, що вилилося в розробку спеціальних програм, рекомендацій, створення різноманітних комісій та комітетів.

Це було обумовлено явищем глобалізації та її наслідками, закінченням епохи “холодної війни” і біполярного світу, що здійснило певний вплив на середовище безпеки, скорегувавши традиційно прийняті постулати. Широке тлумачення безпеки актуалізувало як впливових чинників безпеки ті явища, які ще декілька десятиліть тому не викликали б пильної уваги – і, зокрема, процеси легалізації злочинних доходів.

Cправжні основи у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, були закладені Конвенцією Ради Європи про “відмивання”, пошук, арешт та конфіскацію доходів від злочинної діяльності, прийнятої 8.11.1990. Також дієвою є схвалена Радою ЄС Директива щодо запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей (Директива № 91/3081CEE від 14.02.1991).

Зазначена Директива ЄС закріпила поширення положень про боротьбу з відмиванням грошей не тільки на доходи наркобізнесу, але й також на тероризм та інші види організованої злочинності.

Державами ЄС була прийнята Підсумкова декларація Паризької конференції парламентів ЄС щодо боротьби з відмиванням грошей від 8.02.2002, в якій одним із визначальних положень є санкції проти країн, що не співпрацюють у сфері боротьби з відмиванням грошей.

Спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у рамках Глобальної програми ООН проти відмивання доходів на 1997 – 1999 роки у червні 1998 р. прийнято Політичну декларацію та План дій проти відмивання доходів. У ній визначено, що держави, які ще не вжили відповідних заходів, повинні до 2003 р. привести своє національне законодавство щодо боротьби з відмиванням доходів відповідно до міжнародно-правових норм.

Визначення поняття «легалізації (відмивання) доходів від злочинної діяльності» наведено у Віденській конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 19.12.1988.

Згідно зі ст. 3 цієї Конвенції легалізація (відмивання) доходів від злочинної діяльності визначається як:

– «конверсія» або переведення власності, якщо відомо, що така власність отримана внаслідок будь-якого правопорушення або правопорушення, пов’язаного з обігом наркотичних засобів, або внаслідок участі в такому правопорушенні чи правопорушеннях з метою приховування або утаювання незаконного джерела власності, або з метою надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні такого правопорушення чи правопорушень, із тим, щоб вона могла ухилитися від відповідальності за свої дії;

– приховування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення, справжніх прав стосовно власності або її належності, якщо відомо, що така власність одержана внаслідок правопорушення або правопорушень, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, або внаслідок участі в такому правопорушенні або правопорушеннях;

– придбання, володіння або використання майна, якщо в період його отримання було відомо, що таке майно отримано в результаті правопорушення або в результаті участі в такому правопорушенні;

– участь, співучасть або вступ до злочинної змови з метою здійснення будь-якого правопорушення, з наведених вище, замах на здійснення такого правопорушення, а також пособництво, підбурювання, сприяння або консультування при їх скоєнні.

Із середини 1980 р. міжнародна спільнота розпочала активну боротьбу з відмиванням коштів кримінального походження

До цього спонукало зростання злочинності, пов’язаної з незаконним обігом наркотиків, торгівлею зброєю, збільшення кількості терористичних випадків, активним інвестуванням капіталів сумнівного походження до економіки деяких держав, зокрема тих, які стабільно розвиваються.

З огляду на актуальність проблем, пов’язаних із відмиванням злочинно набутих коштів, на зустрічі керівників країн “Великої сімки” у Парижі 1989 року було створено Групу з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом (далі – FATF).

FATF – міждержавний орган, що розробляє політику боротьби з легалізацією коштів, набутих злочинним шляхом, та сприяє її виконанню на національному і міжнародному рівні. До FATF входять 29 країн-учасниць: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Гонконг (Китай), Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сінгапур, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція та Японія, а також дві регіональні організації: Європейська комісія та Рада співробітництва країн Перської затоки. FATF здійснює співробітництво з іншими міжнародними організаціями, що працюють в цій сфері – такими як Відділ ООН з контролю за наркотиками і запобіганню злочинності, Рада Європи, Азіатсько-тихоокеанська група боротьби з відмиванням коштів і Цільова група фінансових дій країн Карибського басейну. Секретаріат FATF знаходиться в Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Діяльність FATF спрямовано на виконання таких завдань:

– поширення інформації про заходи у сфері боротьби з відмиванням грошей на всіх континентах та в усіх регіонах світу;

– здійснення моніторингу реалізації Сорока рекомендацій у країнах-членах FATF;

– огляд тенденцій у сфері відмивання грошей та відповідних контрзаходів (проведення “типологічних досліджень” з метою виявлення нових схем відмивання коштів) тощо.

Основне завдання FATF – забезпечити прийняття всіма фінансовими центрами міжнародних стандартів у сфері запобігання, виявлення і притягнення до відповідальності за відмивання грошей. На виконання цього завдання FATF були розроблені Сорок рекомендацій, які є міжнародними стандартами і становлять базову структуру спрямованих проти відмивання коштів заходів, що мають застосовуватися на загальносвітовому рівні. Вони визначають загальні принципи дій, які мають знайти своє відображення у національних законодавствах країн з наступних питань: кримінальна відповідальність, здійснення правосуддя, застосування заходів адміністративного та цивільного примусу, діяльність фінансової системи, питання міжнародного співробітництва тощо. У них наголошується на необхідності посилення національних правових дій, спрямованих на протидію відмиванню грошей, підвищення ролі фінансово-банківської системи в цій справі та розширення міжнародної співпраці. Хоча рекомендації не є міжнародною конвенцією, обов’язковою до виконання, багато країн світу взяли на себе зобов’язання державного регулювання боротьби з відмивання грошей.

Першорядного значення FATF надає аналізу світових фінансових потоків, діяльності банківських і фінансових систем та методів відмивання грошей, прагнучи виявити слабкі місця у боротьбі із цим явищем

Зазначений орган постійно здійснює моніторинг та аналіз як стану боротьби країн-членів FATF з відмиванням коштів, так і процесів приведення відповідно до рекомендацій FATF законодавств певних країн, що висловили свою підтримку загальносвітової боротьби з відмиванням “брудних” коштів.

У разі негативних висновків за результатами такого аналізу FATF має право застосовувати певні заходи впливу, що можуть виражатися у направленні попереджень окремій країні, внесенні країни до “чорного списку” (списку країн, що не співпрацюють з FATF з питань боротьби з відмиванням коштів), аж до застосування рекомендацій щодо обмеження співробітництва з країнами-порушниками. Наслідком застосування таких санкцій можуть бути обмеження та зупинення розрахунків, блокування коштів на кореспондентських рахунках банків та рахунках підприємств, закриття цих рахунків тощо.

Отже, весь світ дійшов згоди, що боротьба з відмиванням грошей, набутих злочинним шляхом, – справа виняткової ваги. Державна політика країн спрямовується на розробку і прийняття відповідних законів та підзаконних актів, директив міжнародних економічних спільнот, провідними світовими банками встановлюються спеціальні правила. А органами виконавчої влади запроваджуються відповідні системи контролю, надаються рекомендації стосовно конкретних напрямів боротьби із цим явищем тощо.

Рекомендації FATF як одного з базових документів, яким керуються країни та фінансові установи всього світу при здійсненні заходів щодо запобігання проведенню легалізації коштів, передбачають необхідність:

– визначення країнами переліку та ознак операцій, пов’язаних з легалізацією отриманих злочинним шляхом коштів, з урахуванням наведених у рекомендаціях принципів;

– запровадження правил ідентифікації клієнтів та моніторингу інформації;

– створення в країнах уповноважених органів, відповідальних за боротьбу з легалізацією “брудних” коштів;

– тісної співпраці фінансових установ з компетентними органами з питань протидії відмиванню коштів тощо.

Кожна країна, користуючись зазначеними рекомендаціями, розробляє та впроваджує власні державні механізми у боротьбі з легалізацією злочинних коштів

У рекомендаціях Міністерства фінансів США пропонується ретельно досліджувати на “підозрілість” усіх доступних фактів стосовно угод на суми від 10 тисяч доларів США. Особливу обережність пропонується проявляти щодо трансакцій і банківських стосунків, якщо є сумніви щодо ідентифікації клієнтів, трансакцій, що здійснюються за участю третіх країн тощо. За даними закордонних періодичних видань великі банки США значно збільшили витрати на технології аналізу даних про грошові трансферти щодо фіксування підозрілої діяльності. Загалом законодавство 33 штатів США визнає “відмивання” грошей кримінальним злочином. У багатьох законодавствах цих штатів відобра­жені, хоча й різною мірою, однакові чи подібні положення федеральних за­конів з боротьби з “відмиванням” грошей, включаючи тривалі строки ув’язнення за скоєння цих злочинів (переважно від 10 до 20 років) та великі суми штрафів (наприклад, сума штрафу втричі перевищує вартість майна, що є об’єктом кримінальної операції).

Чинне законодавство Італії зобов’язує банки та інші посередницькі структури вести детальну документацію щодо валютних операцій резидентів, аби не пропустити спроби відмивання коштів. Закон Гамма-васала (1990 р.) встановив кримінальну відповідальність за операції з “відмивання” і вперше у світовій практиці визначив поняття “злочинна організація типу мафія”. Кримінальний кодекс Італії передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від 7 до 12 років і штраф. Покарання може бути збільшено, якщо такі ж дії вчиняють посадові особи, використовуючи при цьому своє службове становище. У результаті змін у законодавстві 1990 року держава зобов’язана здійснювати моніторинг з виявлення та припинення спроб легалізації злочинних грошей. Система моніторингу передбачає, що переведення будь-якої суми за кордон супроводжується одночасним декларуванням доходу.

У Кримінальному Кодексі Іспанії відмивання грошей належить до розділу про хабарі та схожих злочинів. До нього занесені всі серйозні злочини з терміном тюремного ув’язнення більше ніж три роки. Закон про відмивання грошей включає боротьбу з доходами від організованих злочинів, тероризму, торгівлі наркотиками.

У Великобританії відмивання грошей належить до серйозних злочинів, пов’язаних з торгівлею наркотиками, тероризмом, крадіжкою та обдурюванням, грабежем, шахрайством, здирством, нелегальним користуванням депозитів, шантажем. Для координації діяльності з “відмивання” злочинних капіталів у країні створена спеціалізована Об’єднана робоча група, до складу якої входять провідні діячі фінансового сектору економіки. Оперативною роботою займається Національна служба Великобританії з фінансових розслідувань, у складі якої є Бюро з валютних розслідувань.

Покарання за злочини, пов’язані з «відмиванням» коштів – 14 років позбавлення волі та штраф; за розголошення інформації злочинцю або третій особі – до п’яти років; за неповідомлення про операції з “відмивання” грошей, що стали відомі особі – до п’яти років.

В Ірландії Кримінальний юридичний акт 1994 р. зобов’язує всі фінансові інститути вимагати від нових клієнтів, які здійснюватимуть великі трансакції, документального підтвердження походження грошей.

Стратегія банків Кіпру базується на принципі “знай свого клієнта” і спрямована на виявлення осіб, які мають кілька довірчих рахунків, не сумісних із формою їх бізнесу, або рахунків, на які надходять депозити від значної кількості різних приватних адресатів, а також тих клієнтів, які намагаються відкрити рахунок на велику суму навіть на невигідних умовах. Згідно із цією стратегією банкірам слід знати походження коштів, історію всіх відкритих у банку рахунків, періодичність звернень клієнта до банку.

Законодавством Греції передбачається ідентифікація клієнтів у разі укладення контрактів, відкриття рахунків, найму сейфів, кредитування під заставу – водночас ідентифікації не потребують страхові операції на незначні суми і терміни та пов’язані з пенсійним страхуванням.

В Австрії – єдиній в Європейському Союзі державі, яка дозволяла вести анонімні банківські рахунки – під тиском FATF розроблено програму їх поетапного скасування. Зокрема, Кримінальний Кодекс Австрії оголошує злочином відмивання всіх активів, отриманих від вчинення серйозних злочинів, що передбачають позбавлення волі на термін більше ніж три роки.

Фінансові органи Бельгії, суворо контролюючи переміщення грошей, обов’язково перевіряють усі угоди на суму понад 10 тисяч євро. Спеціальний закон про відмивання грошей від 11.01.1993 включає тероризм, організовану злочинність, торгівлю наркотиками, зброєю, використання підпільної праці, торгівлю людьми, проституцію, незаконне використання гормонів у тварин, торгівлю людськими органами, серйозне і організоване шахрайство стосовно податків, що порушує фінансові інтереси Європейського Співтовариства, корупцію, нетипові інвестиції, помилкове банкрутство. Відповідно до королівського указу від 11.06.1993 під егідою міністерств фінансів та юстиції була створена спеціальна структура – “Сектор обробки фінансової інформації” ( СТIF ),що аналізує, із залученням відповідних експертів, декларації банків, бірж та інших фінансових інститутів про підозрілі операції, використовує інформацію з поліцейських, митних та інших державних органів.

Відповідно до Закону Литви “Про запобігання відмиванню грошей” 1998 р. банки та інші кредитні установи, страхові компанії, митниця, пошта, нотаріуси, ломбарди, спецслужби країни надають податковій поліції відомості про осіб, що підозрюються у відмиванні коштів, про всі операції на суму понад 50 тисяч літів (16,9 тисяч доларів США), а також про обмін валюти на суму понад 10 тисяч літів. Прийнятий литовським Сеймом Закон “Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом” 1997 р. містить ознаки, за допомогою яких виявляються злочинні кошти, і перелік фінансових операцій, що підлягають особливому контролю, а також визначає мінімальну суму, починаючи з якої необхідна обов’язкова ідентифікація клієнта – 10 тисяч літів.

Згідно із законом, прийнятим у Франції 1996 р., кошти, отримані у результаті злочинних дій, вважаються незаконними, а всі операції з ними – відмиванням “брудних” грошей, що є кримінальним злочином. У такий спосіб уряд країни підтвердив своє бажання сприяти на фінансовому і банківському рівні боротьбі з наркобізнесом, організованою злочинністю, шахрайствами з податками, порушеннями митних правил. У Франції також розглядається питання поширення поняття “брудних” грошей на кошти від діяльності міжнародних злочинних організацій.

Директивою Європейського Союзу від 19.06.1991 визначено, що вимоги з ідентифікації клієнтів поширюються також на будь-які операції на суми, що перевищують встановлену законодавством певної країни межу

Зазначимо, що у міжнародній практиці обмеження встановлюється в середньому від суми у 10 тисяч доларів США.

У більшості країн відмивання грошей визнане злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність. Цей момент чітко зафіксований у їхньому законодавстві.

Що стосується України, то обов’язковому фінансовому моніторингу підлягають фінансові операції, сума яких дорівнює чи перевищує 150 тис. грн та які мають одну або більше ознак, визначених Законом України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом”. Крім того, згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” українські банки зобов’язані ідентифікувати та верифікувати клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 150 тисяч гривень.

Використання міжнародного досвіду державних механізмів запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, дозволяє сформулювати комплекс ефективних національних важелів державного регуляторного впливу з протидії даному виду злочинності.

Світова спільнота визнає, що легалізація (відмивання) доходів, одержаних у результаті злочинної діяльності, стала глобальною загрозою економічній безпеці, у зв’язку з чим від держав вимагається прийняття узгоджених заходів боротьби з цією суспільно небезпечною діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівні.

Україна перед світовою спільнотою взяла на себе зобов’язання наблизити національну фінансову систему до міжнародних правових стандартів прозорості, стимулювати надходження інвестицій до національної економіки з боку економічно-розвинених країн, зменшити долі тіньового сектору в економіці, збільшити здатність фінансової системи України зокрема та державного управління загалом протистояти відмиванню “брудних” грошей та фінансуванню тероризму.

Зазначені зобов’язання не можуть бути виконані без спільної взаємодії усіх державних інституцій, в тому числі Державної аудиторської служби України,

щодо виконання Плану заходів на 2017 – 2019 роки з реалізації Стратегії розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення на період до 2020 року.

Лілія Кривонос,

заступник директора департаменту – начальник відділу аудиту окремих господарських операцій суб’єктів господарювання у галузі транспорту та зв’язку Департаменту державного фінансового аудиту окремих господарських операцій Держаудитслужби