Фінансовий Контроль

Всеукраїнський науково-практичний журнал

Вхід / Реєстрація

Journal

Як продати Ейфелеву вежу

Дата розміщення новини: 2020-12-06

Найгеніальнішими фінансовими аферами вважаються «продажі» статуї Свободи та  Ейфелевої вежі під виглядом металобрухту, а перша фінансова піраміда з’явилася 100 років тому

За всіх часів були люди, які бажали швидкого збагачення: щоб до якоїсь магічної скрині (сейфу, фонду, тресту) покласти один долар, а дістати звідти десять, а то і сотню. Тож, звісно, знаходилися люди, які намагалися скористатися людською жадібністю та тягою до стрімкої  халявної наживи. І подібні умільці заробляли на цьому чималі капітали. Про найвидатніших аферистів та комбінаторів – наша розповідь.  

1    Найвідоміший паризький металобрухт
 

Віктор Люстіг (1890 – 1947)  вважається одним з найталановитіших шахраїв, які коли-небудь жили на світі. Він нескінченно винаходив афери, мав 45 псевдонімів і вільно володів п'ятьма мовами. Тільки в США Люстіга заарештовували 50 разів, однак за недоведеністю кожного разу відпускали на свободу.
До початку Першої світової війни Люстіг спеціалізувався на організації шахрайських лотерей в трансатлантичних круїзах. У 1920-х роках переїхав до США і всього за пару років обдурив банки і приватних осіб на десятки тисяч доларів.
Найграндіознішою аферою Люстіга був продаж Ейфелевої вежі. У травні 1925 року Віктор у пошуках пригод прибув до Парижа. В одній з французьких газет він прочитав, що знаменита вежа порядком занепала і потребує ремонту. Люстіг вирішив скористатися цим. Шахрай склав підроблену вірчу грамоту, в якій назвав себе заступником глави міністерства пошти і телеграфу, після чого розіслав офіційні листи шести дилерам «вторчермету».
Віктор Люстіг запросив бізнесменів до дорогого готелю, де він зупинився, і розповів, що, оскільки витрати на вежу невиправдано величезні, уряд вирішив знести її і продати на металобрухт на закритому аукціоні. Нібито, щоб не викликати обурення громадськості, яка встигла полюбити вежу, Люстіг умовив ділків тримати все в секреті. Через деякий час він продав право на утилізацію вежі комерсанту Андре Пуассону і втік до Відня з валізою готівки.
Пуассон, не бажаючи виглядати дурнем, приховав факт обману. Завдяки цьому через деякий час Люстіг повернувся в Париж і ще раз продав вежу за тією ж схемою. Однак на цей раз йому не пощастило, оскільки ошуканий бізнесмен заявив до поліції. Віктор був змушений терміново тікати до США.
У грудні 1935 року Люстіг був арештований і відданий під суд. Він отримав 15 років в'язниці за підробку доларів, а також ще п’ять років за втечу з іншої в'язниці за місяць до винесення вироку. Віктор Люстіг помер від пневмонії 1947 року в знаменитій в'язниці Алькатрас біля Сан-Франциско.

2 Гігантська «піраміда»
 

…Під час судового засідання у Нью-Йорку Бернард Медофф вибачився перед обманутими вкладниками. Однак це йому не допомогло. У своєму вироку суд пристав на вимогу прокуратури, яка вимагала 150 років тюрми. Адвокати, посилаючись на похилий вік підсудного, домагалися більш м’якого покарання, але безрезультатно…
71-річний Медофф протягом багатьох років вибудовував свою «фінансову піраміду», насамперед, за рахунок нью-йоркських багатіїв та голлівудських зірок. Але серед клієнтів шахрая були навіть банки, інвестиційні фонди та благодійні організації. Загальний обсяг афери: декілька десятків мільярдів доларів.
Піраміда Медоффа «завалилася» у грудні 2008 року – у розпал фінансової кризи. Схема багато років працювала за принципом «снігової кулі»: попри збиткові операції на біржі та відчуження багатомільйонних сум на особисті потреби засновника вкладники безперебійно отримували високі прибутки. Це було можливо рівно доти, доки з’являлися все нові і нові вкладники-мільйонери. Медофф ніколи не проводив рекламних кампаній у ЗМІ – він залучав інвесторів методом «усної пропаганди» у колах багатіїв. Вкладати гроші у структури «зіркового фінансиста», як називали Медоффа наївні клієнти, вважалося модним серед представників нью-йоркського істеблішменту.
У результаті афери постраждали кілька мільйонів приватників і великих фінансових організацій, а один, як мінімум, вкладник – великий французький інвестор, що вклав в Madoff Investment Securities $1,5 млрд – покінчив життя самогубством після звістки про крах піраміди.

3 Столітня історія «пірамід»
 

Зазначимо, що Медофф не є винахідником «шахрайського велосипеда» – сторія багатомільйонних махінацій та «мильних бульбашок» налічує майже ціле століття. Першим майстром «фінансових пірамід», які донині залишаються найуспішнішим способом збагачення шахраїв, вважається Чарльз Понці (1882 – 1949). В англомовному світі «піраміди» досі називають «схемами Понці» (Ponzi scheme). 
Італійський іммігрант Чарльз Понці міцно увійшов до історії Сполучених Штатів. Він почав свою «кар'єру» з роботи в ресторані, але незабаром був звільнений за обрахування відвідувачів. Його наступним місцем роботи став банк, який обслуговував італійських іммігрантів. Одного разу, після виписки чергового фальшивого чека, його посадили на кілька років. У в'язниці 1919 року Чарльза Понці осінила геніальна ідея. Якось він отримав з Іспанії відповідь на свій лист. До конверта були вкладені міжнародні обмінні купони. На пошті будь-яка людина могла обміняти ці купони на марки, і відправити лист назад. Але найцікавіше полягало в тому, що в Іспанії на один купон можна було отримати одну марку, а в США – цілих шість. Така ж ситуація була й з іншими європейськими країнами.
 Понці досить швидко зрозумів, що на цьому можна зіграти. Він скупив безліч таких купонів за низькими цінами через післявоєнну девальвацію, а потім перепродав їх у Сполучених Штатах, отримавши прибуток у 400 %. Це була свого роду форма арбітражної угоди, тож – нічого незаконного. Чарльз почав залучати до свого бізнесу друзів і знайомих, обіцяючи їм прибуток в 50 % або подвоєння капіталу через 90 днів. Заснована ним компанія називалася Securities Exchange Company.
Однак схема почала давати збої, а гроші від бажаючих швидко розбагатіти продовжували прийматися. Кінець відомий: вкладники, як завжди, почали підозрювати недобре. Ті, хто довірив свої гроші Понці, втратили їх до єдиного цента. Чарльза визнали винним у шахрайстві з використанням пошти і відправили до в'язниці. Після спроби втечі його повернули на місце, щоб виконати вирок, але згодом депортували до Італії, де він помер 1949 року.

4 «Жонглер» з кількастами доларів 
 

Бернард Корнфельд (1927 – 1995), на прізвисько «Жонглер», увів до шахрайської практики торгівлю інвестиційними сертифікатами. Вклавши кількасот доларів, 1955 року заснував «інвестиційний фонд». Перші роки він працював з американцями, які жили і працювали в Європі. Це дозволяло спритно уникати оподаткування – як у Європі, так і в США. Згодом Корнфельд пішов далі – 1960 року він зареєстрував у Панамі акціонерне товариство Investors Overseas Services. 25 тисяч агентів у всьому світі продавали інвестиційні сертифікати 18-ти фондів, які входили до структури IOS. За десять років обсяг внесків сягнув 2,5 мільярда доларів. Коли на фондових біржах настав тривалий період падіння, піраміда завалилася. Більше половини грошей зникли через офшорні фонди. 1979-го швейцарський суд виправдав Корнфельда. Між іншим, кримінальну справу було відкрито за позовом 300 співробітників IOS, які звинувачували «шефа» у примусі купувати цінні папери компанії.

5 «МММ» Мавроді
 

Сергій Мавроді є засновником сумнозвісної компанії «МММ» – першої масштабної «фінансової піраміди» на пострадянському просторі. На початку 1990-х років обдурив, за різними даними, від 10 до 15 мільйонів вкладників. Мавроді продавав вкладникам «білети МММ» різного номіналу – ніде не зареєстровані «цінні папери», що ніколи не були в обігу. Курс «білетів» двічі на тиждень встановлював особисто Мавроді. Номінальна вартість «білетів МММ» за місяць зростала приблизно вдвічі. Вже перебуваючи у слідчому ізоляторі, будучи підозрюваним в ухилянні від сплати податків, 1994 року був обраний депутатом російської Думи. Проте вже за рік рішенням парламенту був позбавлений мандату на підставі того, що не відвідав жодного засідання Думи. З 1997 перебував у міжнародному розшуку.
2003 року Мавроді заарештували у Москві. Кримінальні справи проти нього налічували 650 томів. До розгляду по суті справи за звинуваченням у шахрайстві справа дійшла лише 2006 року. Після оголошення вироку (чотири роки позбавлення волі) навесні 2007 року аферист вийшов на волю, оскільки на той момент відбув увесь термін ув’язнення у слідчому ізоляторі. Мавроді заплатив державі штраф розміром десять тисяч рублів (близько 300 євро). Загальна сума шахрайських прибутків Мавроді невідома. Однак лише сума компенсацій, яких через суд досі домагається невелика група обдурених вкладників «МММ», сягає 300 мільйонів рублів (за курсом на момент подання позовів – 9,0 мільйонів євро).

6 Біржовий наркотик
 

Молодий біржовий брокер Жером Керв´єль мріяв стати зіркою у рідному банку. 32-річний співробітник відділу цінних паперів французького банку Société Générale мав репутацію відлюдькуватого комп’ютерного генія. Жером Керв´єль не дарма засиджувався на роботі допізна: він достеменно вивчив систему контролю за банківськими операціями на біржах. Це дозволило йому багато місяців самовільно здійснювати надзвичайно ризиковані операції. Обсяги операцій, які Керв´єль здійснював без відома начальства, подекуди сягав 50 мільярдів євро. Коли його «казино» на початку 2008 року було викрито, збитки банку сягнули майже п’яти мільярдів євро. «Ми ледь зі стільців не попадали», – зізнався один з представників профспілок, дізнавшись від керівництва банку про аферу Керв´єля.
Незважаючи на те, що внаслідок цього суд визнав його винним у шахрайстві, сам Керв’єль у своїх гріхах не зізнався, стверджуючи, що всі операції виконував за дорученням керівництва і робив це не заради особистої вигоди, а заради досягнення високих результатів, за які йому платили б премії.

7 Френк Абігнейл: «Злови мене, якщо зможеш»
 

Франк Вільям Абігнейл-молодший (народився 27 квітня 1948 року) до 17 років примудрився стати одним з найуспішніших грабіжників банків в історії США. Ця історія сталася у 1960-х роках. За підробленими банківськими чеками Абегнейл викрав з банків близько п'яти мільйонів доларів. Він також зробив незліченну кількість авіаперельотів по всьому світу за підробленими документами.
Пізніше Френк успішно грав роль педіатра протягом 11 місяців у лікарні в Джорджії, після чого, підробивши диплом Гарвардського університету, отримав роботу в офісі генерального прокурора штату Луїзіана.
Протягом більше ніж п’ять років Абігнейл змінив близько восьми професій, продовжуючи тако захоплено підробляти чеки та отримуючи гроші – від дій шахрая постраждали банки у 26 країнах світу. Гроші чоловік витрачав на вечері в дорогих ресторанах, покупку одягу престижних марок і побачення з дівчатами. Історія Френка Абігнейла була покладена в основу фільму «Злови мене, якщо зможеш», де дотепного шахрая зіграв Леонардо Ді Капріо.

8 Крістофер Роканкурт – фальшивий Рокфеллер
 

2001 року канадська поліція заарештувала шахрая французького походження, який провернув ряд грандіозних афер. Крістофер Роканкурт, який народився 1967 року, стверджував, що він особистий друг Білла Клінтона і член сім'ї Рокфеллерів.
Роканкурт був заарештований разом зі своєю дружиною – колишньою моделлю Playboy Марією Піа Райєс. Жінці інкримінували шахрайство та явний обман у корисливих цілях ванкуверського бізнесмена на престижному лижному курорті, розташованому у Вістлері – улюбленому місці відпочинку багатих туристів з Європи та США.
За відомостями поліції Роканкурт втік до Канади після того, як був заарештований в Східному Хемптоні (штат Нью-Йорк) у серпні 2000 року. Тоді його звинувачували в тому, що він уміло ввів в оману десятки заможних американців, виманивши майже один мільйон доларів.
Злочинець відкрито рекламував себе в ЗМІ під ім'ям Крістофера Рокфеллера. Насправді його мати була повією, а батько – алкоголіком: ще п’ятирічним батьки здали Крістофера до притулку.
Коли шахрайство в США було розкрито, шахраєві довелося терміново тікати до Канади. Службовці готелю у Вістлері розповіли поліції, що Роканкурт усім представлявся знаменитим автогонщиком міжнародного класу, який, щоб уникнути настирливої уваги шанувальників, змушений жити під вигаданим ім'ям. Одна з обдурених ним жертв заявила, що аферист також вдавав себе за впливового фінансиста. Відомо, що іншим людям він представлявся чемпіоном з боксу, також зображав кінопродюсера. Деякий час самозванець дружив з Міккі Рурком.
У березні 2002 року Роканкурт був виданий США. Він визнав себе винним за трьома з 11 пунктів звинувачення, зокрема за крадіжку, контрабанду, хабарництво і лжесвідчення. Він зізнався, що «надув» заможних громадян на 40 мільйонів доларів.

 9 «Жовтий Малюк»
 

Джозеф Вайль (1877 – 1975), або «Жовтий Малюк», був дуже спритним аферистом. За всю свою кар'єру він вкрав понад вісім мільйонів доларів. Працюючи як збирача податків, Джозеф зрозумів, що його колеги, стягуючи борги, залишали невелику частину грошей собі. Тоді Вайль запропонував себе їм як «дах», обіцяючи не повідомляти про незаконну діяльність в обмін на частину того, що вони від неї отримують.
В його численних махінаціях фігурують фальшиві нафтові угоди, обдурювання жінок,  оборудки на перегонах і нескінченний список інших способів обвести навколо пальця довірливу публіку. Вайль практично щодня міняв свою зовнішність, завжди відповідаючи ролі чергової схеми шахрайства: він представлявся то відомим геологом, то представником великої нафтової компанії, аби отримати готівку, які йому доручали «інвестувати в паливо». Наступного дня він був уже директором Elysium Development Company, обіцяючи землю довірливим вкладникам і збираючи з них початкові внески. Він був і чудовим майстром підробки доларових купюр.
У своїй автобіографії Вайль пише: «Бажання заробити, нічого не роблячи, дорого коштувало для тих, хто мав справу зі мною та моїми «колегами». Середня людина, за моєю оцінкою, на дев'яносто дев'ять відсотків – тварина і тільки на один відсоток – людина. Але цей один відсоток – причина всіх наших бід. Коли люди зрозуміють (в чому я сильно сумніваюся), що вони не можуть отримати щось з нічого, злочинність знизиться, і ми житимемо в більш гармонійному світі».

10 Продаж Бруклінского мосту
 

Джордж Паркер був одним з найзухваліших злочинців в американській історії. Він заробляв собі на життя продажем пам'яток Нью-Йорка довірливим туристам. Його улюбленим об'єктом був Бруклінський міст, який він продавав двічі на тиждень протягом декількох років. Паркер запевняв покупців, що вони зможуть заробити капітал, контролюючи доступ до тих чи інших пам'яток. Поліції багато разів доводилося видаляти наївних покупців з мосту при спробі встановити загородження для справляння плати за вхід. Серед інших громадських пам'яток, «проданих» Паркером, були Медісон Сквер Гарден, Метрополітен-музей, Могила Гранта і Статуя Свободи. 
Джордж використовував різні способи реалізації своїх продажів. Так, коли він продавав Могилу Гранта, то часто видавав себе за онука знаменитого генерала. Він навіть відкрив фальшивий офіс для проведення афер з нерухомістю. Джордж створював вражаючі своєю «достовірністю» підроблені документи, аби довести, що був законним власником усього того майна, яке пропонувалося на продаж.
Тричі Паркера визнавали винним у шахрайстві – і третього разу, 17 грудня 1928 року, він був засуджений до довічного ув'язнення в тюрмі Сінг-Сінг. Там він став неймовірно популярним серед охоронців та інших ув'язнених, які начулися про його «подвиги». Вони навіть стали частиною американської поп-культури, породивши відому фразу: «Ймовірно, ви вважаєте, що у мене є міст, щоб продати вам». Ці слова адресуються надмірно довірливим людям, готовим на все, щоб розбагатіти.

11 Трилер «Аферист»
 

Ніка Лісона можна вважати предтечею Керв’єля: 1995 року старший трейдер сінгапурського відділення англійського банку Barings, який самовільно займався ризикованими операціями з ф’ючерсними контрактами на індекс SIMEX, довів свій банк до банкрутства. Завданий Лісоном збиток вдвічі перевищив вартість активів кредитної організації, яку в підсумку довелося продати за символічну суму в один долар. Коли трейдеру стало ясно, що далі приховувати свої дії і заподіяної ними шкоди не вдасться, він утік, залишивши на своєму робочому місці записку «I’m sorry», але в підсумку, коли перебрався через Малайзію і Таїланд до Німеччини, був затриманий та екстрадований до Сингапуру. Відбувши свій термін – 6,5 років ув’язнення – Нік Лісон перекваліфікувався у спортивного функціонера, ставши генеральним директором ірландського футбольного клубу Galway United, а на дозвіллі написав дві автобіографічні книги, за однією з яких (економічний трилер з промовистою назвою «Трейдер-шахрай: як я збанкрутував Barings і шокував фінансовий світ») був знятий відомий фільм «Аферист».
Отак й увіковічуються афери століття, а аферисти стають легендами.