Фінансовий Контроль

Всеукраїнський науково-практичний журнал

Вхід / Реєстрація

Journal

Внутрішні аудитори проти шахраїв

Дата розміщення новини: 2020-12-06

Відразу зазначимо, що під «шахрайством» слід розуміти навмисні дії працівників, спрямовані на розкрадання майна або незаконне привласнення майна шляхом обману або зловживанням довіри. Взагалі, це поняття належить до суспільно небезпечних діянь, закріплених Кримінальним кодексом України та визначається ст. 190 Кримінального кодексу України як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. 
Міжнародні стандарти внутрішнього аудиту визначають шахрайство                як «будь-які незаконні дії, що характеризуються обманом, приховуванням або зловживанням довірою. Такі дії не є результатом загрози насилля                    або використання фізичної сили. Шахрайство здійснюється фізичними або юридичними особами з метою отримання грошових коштів, майна або послуг для ухилення від оплати або неотримання послуг, або отримання власної чи комерційної вигоди».
Вважається, що незалежно від того, наскільки сильна або слабка організаційна структура, шахрайські дії можуть бути вчинені, якщо наявні для цього умови. Тому враховуючи «природу» шахрайства та основні умови, що передують вчиненню шахрайських дій, перед будь-якою установою стоїть завдання знизити ризики їхнього виникнення.

Прояви шахрайства

Шахрайство проявляється в трьох основних типах: 
•    незаконне привласнення активів (крадіжка грошових коштів, інших активів, шахрайські виплати, зловживання); 
•    корупція (хабарництво, конфлікт інтересів, економічне вимагання, незаконні пропозиції або обіцянки з метою впливу на дію посадової особи); 
•    підробка даних у фінансовій звітності. 
Відповідно до даних Міжнародної Асоціації сертифікованих фахівців з розслідування шахрайств найбільшу частку становить підробка даних у фінансовій звітності (75,0 %), корупція (15,4 %), незаконне привласнення активів (9,6 %).
Внутрішні аудитори посідають унікальне місце для виявлення та оцінки нетипових подій, які можуть бути симптомами шахрайства. На відміну                    від зовнішніх аудиторів, вони краще розуміються в нюансах роботи, корпоративного середовища, можуть виявити сфери діяльності, в яких контроль є слабшим та ймовірно веде до виникнення шахрайства.
Звичайно, найважливішим є запобігання шахрайству до того, як воно буде вчинене, але це не завжди можливо, адже фактори, що сприяють здійсненню шахрайства, різноманітні та численні.
Водночас ні міжнародні, ні національні стандарти внутрішнього аудиту не покладають повної відповідальності за викриття шахрайства на внутрішніх аудиторів.

Професіоналізм аудиторів

Вимоги Стандартів внутрішнього аудиту не конкретизують поняття шахрайства. Проте в Стандарті 3 «Професійна компетентність та ретельність» передбачено, що працівники підрозділу внутрішнього аудиту повинні мати достатні знання для оцінки визначальних ризиків, які негативно впливають на досягнення цілей, виконання функцій і завдань установи, зокрема ризиків шахрайства.
Достатні знання необхідні працівникам внутрішнього аудиту щоб виявляти «сигнал» (попереджувальні ознаки), які можуть свідчити про шахрайство, розуміти прийоми шахрайства, оцінити його ознаки та вирішити, чи потрібні подальші дії та чи слід рекомендувати розслідування, оцінити результативність заходів контролю для запобігання або виявлення шахрайства.
Внутрішні аудитори можуть зустрічати ознаки шахрайства на кожному етапі здійснення діяльності з внутрішнього аудиту. Проте під час проведення внутрішніх аудитів важко знайти доведене (пряме) шахрайство. 
Як правило, внутрішні аудитори стикаються з рядом умов, які свідчать про підозріле, можливе, ймовірне шахрайство або таке, що мало місце та потребує розслідування.
В таких випадках аудитору потрібно проявляти професійну ретельність та скептицизм. Рівень відповідальності та скептицизму внутрішніх аудиторів є важливими характеристиками діяльності останніх і залежить як  від особистих якостей внутрішнього аудитора, так і від дії ряду факторів, зокрема: 
-    рівня підзвітності внутрішніх аудиторів; 
-    типів шахрайства; 
-    видів аудиторських процедур. 
Проте наявність цих характеристик не означає, що внутрішній аудитор з високим рівнем скептицизму більшою ймовірністю виявить факт шахрайства. 

Аналіз та критичне мислення

Як показує практика, багато внутрішніх аудиторів у процесі професійної діяльності можуть лише раз зустрітися зі здійсненням шахрайських дій в установах. Відсутність професійного досвіду у виявленні шахрайства може абсолютно нівелювати значення професійного скептицизму внутрішнього аудитора. Поряд зі скептицизмом внутрішній аудитор повинен розвивати в собі критичне мислення для оцінки ризику шахрайства, тобто здатність до аналізу  та оцінки суті питання в процесі його огляду.
Варто зазначити, що внутрішній аудит не фокусується на розслідуванні випадків шахрайства, а лише на оцінці системи заходів контролю з попередження фактів шахрайства, а також способах управління ризиками шахрайства. 
Внутрішній аудитор відповідальний за:
•    підготовку програми внутрішнього аудиту, яка має забезпечити достатню впевненість у виявленні можливого (ризику) шахрайства, інших порушень;
•    забезпечення проведення внутрішнього аудиту належної якості у разі виявлення внутрішніми аудиторами підозри у шахрайстві з боку представників установи, де проводиться аудит, а також документування ймовірних фактів шахрайства способом, який не завадить подальшому розслідуванню таких фактів уповноваженими органами;
•    документування в аудиторському звіті інформації про можливі факти шахрайства та повідомлення керівника установи про такі факти.

Відповідальність керівника

У випадку виявлення під час проведення внутрішнього аудиту ознак шахрайства внутрішніми аудиторами інформується керівник установи, який приймає рішення щодо інформування та/або передачі матеріалів внутрішнього аудиту до правоохоронних органів. 
Відповідно пп. 2 п. 13 Порядку здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2011 № 1001, внутрішні аудитори зобов’язані не розголошувати інформацію, яка стала їм відома під час виконання покладених на підрозділ завдань, крім випадків, передбачених законодавством.
Слід зазначити, що керівник установи несе пряму відповідальність за побудову ефективної та результативної системи внутрішнього контролю.
Для цього керівники всіх рівнів мають розробити та впровадити ефективні запобіжні (попереджувальні) заходи контролю, які упередять порушення вимог законодавства та не призведуть до втрати державних ресурсів. 
Часто шахрайство як явище виникає за таких умов: мотивація, раціоналізація та можливість здійснення шахрайства. 
Переважно, мотивація пов’язана з фінансовими проблемами працівника, раціоналізація з негативним трактуванням працівником дій чи бездіяльності організації, ставлення особистих інтересів вище державних потреб, цілей діяльності установи, а можливість виникає внаслідок відсутності в установі надійної системи внутрішнього контролю.
Тому для мінімізації можливості здійснення шахрайства потрібно посилити прозорість процесів діяльності, запровадити програми і процедури, які структурують процеси та встановлять межі дозволеного, забезпечити належне навчання персоналу та сильну етичну культуру, тобто керівництву установи необхідно усунути чинники, які підштовхують співробітників на протиправні дії, надавши особливої уваги зміцненню і підвищенню ефективності  системи внутрішнього контролю, тобто приборканню можливості здійснення шахрайства. 

Напрямки боротьби з шахрайством

Усі ці елементи у комплексі захищають організацію від можливих шахрайський дій. Звичайно, найкращим способом боротьби з шахрайством є «запобіжні (попереджуючі)» заходи контролю, які захистять від порушення вимог законодавства. До таких заходів відноситься запровадження кодексу етики, проведення різноманітних навчань, тренінгів на тему протидії шахрайства. Проте навіть вони не дають гарантії щодо запобігання шахрайства.
Другим напрямком боротьби з шахрайством є його «виявлення», яке полягає у вчасному розкритті фактів неправомірних дій. Третім елементом «реагування» є  прийняття заходів, які виправлять ситуацію та усунуть негативні наслідки шахрайства, звідси слідує і четвертий напрямок «притягнення до відповідальності».
Отже, можна зробити висновок, що як у повсякденних справах, так і в будь-якій діяльності кожна дія – це результат сукупності факторів та передумов, тож шахрайство не є винятком. Тому дуже часто до настання випадків шахрайства призводять недоліки внутрішнього контролю (поганий «тон згори», відсутність компетентного персоналу у наглядових ролях, відсутність належних перевірок, відсутність освіти в працівників з питань шахрайства, відсутність механізму звітування, відсутність огляду з боку керівництва), адже саме система внутрішнього контролю є визначальним інструментом недопущення виникнення шахрайства.

Наталія Плис,
головний державний аудитор Відділу внутрішнього аудиту Держаудитслужби