Фінансовий Контроль

Всеукраїнський науково-практичний журнал

Вхід / Реєстрація

Journal

ЗАПИТАННЯ ТА ВІДПОВІДІ

Дата розміщення новини: 2019-05-07

1.Звіт про управління та звіт про платежі на користь держави – що це за документи та кому слід їх подавати?
Юрій Мельник, м. Кропивницький
 
Відповідає фахівець:
Наталія Давидюк
головний державний аудитор
відділу державного фінансового
аудиту діяльності суб'єктів господарювання
в аграрній галузі, екології та природокористування
Департаменту контролю в аграрній галузі,
екології та природокористування Держаудитслужби
 
Слід нагадати, що минулого року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо удосконалення деяких положень" від 05.10.2017 № 2164-VIII. Серед законодавчих новацій, що набрали чинності з 01.01.2019 року, є, зокрема, подання:
- звіту про управління – документ, що містить фінансову та нефінансову інформацію, яка характеризує стан і перспективи розвитку підприємства та розкриває основні ризики і невизначеності його діяльності;
- звіту про платежі на користь держави – документ, що містить узагальнену інформацію про діяльність суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях або для заготівлі деревини, а також деталізовану інформацію про податки і збори, інші платежі, що були сплачені або належні до сплати на користь держави відповідно до закону.
Звіт про управління не є складовою частиною фінансової звітності. Однак він подається разом з фінансовою звітністю та у фінансовій частині доповнює та містить аналіз, який частково грунтується на даних фінансової звітності. Він має містити додаткову, не занесену до фінансової звітності, інформацію.
Звіт про управління не має затвердженої форми, тож складається у довільній формі.
Водночас, з метою систематизації та співставності інформації, відповідно до Методичних рекомендацій зі складання звіту про управління, затверджених наказом Мінфіну від 07.12.2018 № 982, звіт рекомендується формувати за такими напрямками:
1) організаційна структура та опис діяльності підприємства;
2) результати діяльності;
3) ліквідність та зобов'язання;
4) екологічні аспекти;
5) соціальні аспекти та кадрова політика;
6) ризики;
7) дослідження та інновації;
8) фінансові інвестиції;
9) перспективи розвитку;
10) корпоративне управління (складають підприємства – емітенти цінних паперів, цінні папери яких допущені до торгів на фондових біржах або щодо цінних паперів яких здійснено публічну пропозицію).
Перелік напрямів та показників, які рекомендується розкривати у звіті про управління, не є вичерпним. Підприємство може розкривати іншу інформацію, яку вважає за доцільне.
 
 
Хто і як його повинен подавати, встановлено ч. 7 ст. 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (зі змінами).
 
мікропідприємства малі підприємства середні підприємства великі підприємства
не подають не подають мають право відображати тільки фінансову інформацію, видаляючи нефінансову подають, заносячи до звіту як фінансову, так і нефінансову інформацію
 
Водночас банки подають звіт про управління Національному банку в установленому ним порядку.
 
Щодо звіту про платежі на користь держави, то він подається суб’єктами господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях (відповідно до Закону України "Про забезпечення прозорості у видобувних галузях" від 18.09.2018 № 2545-VIII (далі – Закону України № 2545-VIII), а також підприємствами, що здійснюють заготівлю деревини і за цих умов мають суспільний інтерес.
Звіт про платежі на користь держави містить таку інформацію:
- загальна сума платежів;
- загальна сума за кожним видом платежів;
- загальна сума платежів із рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, плати за землю та екологічного податку щодо кожної окремої проектної діяльності;
 
- загальна сума платежів із рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, плати за землю та екологічного податку за кожним видом платежів щодо кожної окремої проектної діяльності;
- валюта, в якій здійснювалися платежі;
- звітний період, в якому здійснювалися платежі;
- опис виду діяльності у видобувній галузі, у зв’язку з якою здійснювалися платежі;
- перелік окремих видів проектної діяльності, які прямо чи опосередковано реалізуються, та основні характеристики такої діяльності;
- участь у соціальних проектах чи програмах та загальна сума платежів щодо кожного соціального проекту чи програми з окремим визначенням тих, що реалізуються в місцях розміщення виробничих потужностей;
- обсяги видобутку за видом відповідної проектної діяльності;
- середньооблікова кількість працівників, які працювали протягом звітного періоду;
- обсяги фінансування та допомоги, отриманих від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також підконтрольних їм суб’єктів, зокрема обсяги державної допомоги суб’єктам господарювання;
- інформація щодо кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) у звітному періоді відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення";
- аудиторський звіт за звітний період (для суб’єктів розкриття інформації, які відповідно до законодавства зобов’язані проводити аудит фінансової звітності).
Невід’ємною частиною звіту про платежі на користь держави є акти звірки платежів за податками, зборами та єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування між суб’єктом господарювання, який здійснює діяльність у видобувних галузях, та одержувачем платежів, якщо такі акти складалися.
Відповідно до Закону України № 2545-VIII суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях, розкривають свої звіти про платежі на користь держави – щорічно, не пізніше 1 вересня року, наступного за звітним періодом, і забезпечують публічну відкритість таких звітів протягом щонайменше трьох років.
Звітний період для подачі зазначених звітів – календарний рік.
Підприємства, які складають консолідовану фінансову звітність, повинні подавати також консолідовані звіти про управління та про платежі на користь держави.
Звіт про управління та звіт про платежі на користь держави (консолідовані звіти) розміщуються разом з річною фінансовою звітністю, аудиторським звітом на власній веб-сторінці або веб-сайті в мережі Інтернет.
 
2. Я працюю на посаді тренера-викладача в дитячо-юнацькій спортивній школі з 2016 року. Чи маю я право на додаткову оплату за вислугу років та на отримання винагороди за сумлінну працю? Якщо так, то який порядок їхнього призначення? А також, якої відпустка тривалості щорічно надається тренеру-викладачу?
О. Гірчанська, м. Рівне
 
 
 
Відповідає фахівець: Віта Єремєєва
заступник начальника відділу державного
фінансового аудиту в галузі освіти
Держаудитслужби
Зауважимо, що Міністерство освіти і науки України у листі від 23.01.2013 № 1/11-582 у відповідь на звернення щодо умов оплати праці тренерів-викладачів позашкільних навчальних закладів та виплати таким працівникам надбавки за вислугу років у межах компетенції повідомило, що відповідно до п. 2 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15.04.1993 № 102, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.05.1993 за № 56, умови оплати праці керівників, спеціалістів, службовців та робітників структурних підрозділів та окремих працівників установ, закладів та організацій освіти, для яких вони не передбачені цією Інструкцією, встановлюються відповідно до умов оплати праці аналогічних категорій працівників відповідних галузей народного господарства і виробництва.
Діяльність тренерів-викладачів позашкільних навчальних закладів належить до діяльності аналогічної категорії працівників закладів фізичної культури і спорту, у зв'язку з чим умови оплати праці таких працівників визначаються згідно з нормативно-правовими актами сфери фізичної культури і спорту.
Заробітна плата тренера-викладача визначається відповідно до встановленого тарифікацією обсягу тижневого навантаження і виплачується щомісяця незалежно від кількості тижнів і робочих днів у різні місяці року.
Головний критерій для визначення тарифного розряду працівника – наявність у нього кваліфікаційної категорії.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 № 660 «Про встановлення окремим категоріям працівників спортивних шкіл та спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю надбавок за вислугу років та грошової винагороди за сумлінну працю і зразкове виконання службових обов'язків» Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту наказом від 29.12.2002 № 2850, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2003 за № 135/7456, затвердив Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років окремим категоріям працівників спортивних шкіл усіх типів та спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю (далі – Порядок виплати надбавок за вислугу років) і Порядок виплати щорічної грошової винагороди за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов'язків окремим категоріям працівників спортивних шкіл усіх типів та спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю (далі – Порядок виплати грошової винагороди).
Зазначені Порядки застосовуються з січня 2003 року.
Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років поширюється на окремі категорії працівників: керівників, їхніх заступників з основного виду діяльності, тренерів-викладачів, тренерів-методистів, інструкторів-методистів, акомпаніаторів спортивних шкіл усіх типів та тренерів-викладачів спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю.
Надбавки за вислугу років виплачуються щомісяця у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу роботи в таких розмірах: понад три роки – 10 %, понад 10 років – 20 % і понад 20 років – 30 % за роботу в закладах, установах та організаціях фізичної культури і спорту в межах фонду оплати праці, затвердженого в кошторисах спортивних шкіл усіх типів та спеціалізованих навчальних закладах спортивного профілю.
До стажу роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховується час роботи на посадах керівників, їхніх заступників з основного виду діяльності, тренерів-викладачів, тренерів-методистів, інструкторів-методистів, акомпаніаторів спортивних шкіл усіх типів та тренерів-викладачів спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю, а також:
- час роботи тренерами, спортсменами-інструкторами штатних команд; тренерами спортивних шкіл усіх типів; тренерами, тренерами-викладачами у фізкультурних і спортивних закладах та організаціях; інструкторами, інструкторами-методистами з фізичної культури і спорту, альпінізму, технічних, спортивно-технічних і військово-прикладних видів спорту; викладачами фізкультури і керівниками фізичного виховання у вищих навчальних закладах I – II рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах;
- час роботи за профілем на педагогічних посадах у загальноосвітніх навчальних закладах та позашкільних навчальних закладах;
- час роботи на керівних, методичних, інструкторських, інспекторських, тренерських посадах в органах, які здійснювали керівництво організаціями й установами фізичної культури і спорту (за винятком працівників, які працювали на державній службі);
- час роботи на посадах артистів балету і спортивно-циркового жанру, балетмейстерів, хореографів (до стажу роботи тренерів-викладачів з хореографії).
Крім того, до стажу роботи для виплати надбавки за вислугу років
зараховується робота на відповідних посадах у закладах фізичної культури і спорту СРСР.
Працівникам підприємств, установ, організацій, які, крім основної роботи, займалися навчально-тренувальною роботою в спортивних закладах (спортивних спорудах, інших фізкультурних і спортивних організаціях) обсягом не менше ніж 225 годин на рік, до стажу для виплати надбавки за вислугу років зараховуються місяці, протягом яких проводилася навчально-тренувальна робота.
Основним документом для визначення стажу роботи є трудова книжка та інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи.
У разі, якщо тренери-викладачі виконують роботу обсягом менше або більше норми, передбаченої ставкою заробітної плати, розмір надбавки за вислугу років зменшується або збільшується пропорційно навантаженню (обсягу роботи).
Зміна розміру надбавки за вислугу років проводиться з місяця, наступного за місяцем, коли виникло таке право, якщо документи, необхідні для своєчасного і правильного обчислення стажу, знаходяться в спортивній школі чи спеціалізованому навчальному закладі спортивного профілю, або з дня подання таких документів працівником.
Підставою для виплати надбавки за вислугу років є наказ чи інший розпорядчий документ керівника спортивної школи чи спеціалізованого навчального закладу спортивного профілю.
Щорічна грошова винагорода надається за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов'язків за умови досягнення ними успіхів у
навчально-тренувальній роботі, професійній підготовці учнів-спортсменів для їхніх успішних виступів у змаганнях різного рівня, забезпечення високоякісного навчально-тренувального процесу з підготовки висококваліфікованих спортсменів до складу національних збірних команд України, методичне забезпечення, відсутність порушень виконавчої і трудової дисципліни.
Заклад самостійно розробляє положення про грошову винагороду, яке затверджується керівником і до якого можуть належати додаткові критерії з урахуванням специфіки роботи спортивної школи чи навчального спортивного закладу.
Щорічна грошова винагорода надається на підставі наказу керівника
спортивної школи чи спеціалізованого навчального закладу спортивного профілю, а керівникам спортивних шкіл усіх типів – за наказом вищої організації.
Зазначаємо, що розмір щорічної грошової винагороди не може перевищувати одного посадового окладу (ставки заробітної плати) працівника на рік.
Окрім зазначеного, відповідно до наказу Міністерства у справах молоді та спорту України «Про впорядкування умов оплати праці працівників бюджетних установ, закладів та організацій галузі фізичної культури і спорту» від 23.09.2005 № 2097, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2005 за № 1236/11516 (далі – Наказ № 2097), працівники мають право на встановлення надбавок за почесні звання України, СРСР, союзних республік СРСР «народний» – у розмірі 40 %, «заслужений» – 20 % посадового окладу (ставки заробітної плати), за спортивні звання «заслужений тренер», «заслужений майстер спорту» – у розмірі 20 %, «майстер спорту міжнародного класу» – 15 %, «майстер спорту» – 10 % посадового окладу (ставки заробітної плати).
Надбавки за почесні та спортивні звання встановлюються працівникам, якщо їхня діяльність за профілем збігається з наявним почесним або спортивним званням. За наявності двох або більше звань надбавки встановлюються за одним (вищим) званням. Відповідність почесного або спортивного звання профілю діяльності працівника на займаній посаді визначається керівником установи, закладу або організації.
Підставою для виплати вказаних надбавок є також наказ чи інший розпорядчий документ керівника спортивного закладу за наявності документального підтвердження присвоєного почесного звання.
Також відповідно до Наказу № 2097 працівники мають право отримати матеріальну допомогу, зокрема на оздоровлення, у розмірі, що не перевищує один посадовий оклад (ставки заробітної плати) на рік. Така норма також передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 30.08.2002 № 1298. Ця виплата проводиться в межах фонду заробітної плати, затвердженого у кошторисах, та її розмір не залежить від обсягу навчально-тренувальної роботи.
Щорічна основна відпустка тренеру-викладачу дитячо-юнацької спортивної школи відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» надається тривалістю не менш ніж 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який спливає з дня укладення трудового договору.
На додаткову відпустку за роботу, яка пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та в умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 18 календарних днів, мають право тренер-викладач дитячо-юнацької спортивної (спортивно-технічної) школи, спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву, спеціалізованої дитячо-юнацької (спортивно-технічної) школи та училища олімпійського резерву відповідно до п. 35 розділу 16 «Діяльність у сфері організації відпочинку, розваг, культури та спорту» Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та в умовах підвищеного ризику для здоров’я, визначеного Додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1290.
Зазначаємо, що конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
 
3. Якими нормативними документами визначено порядок коригування показників фінансового результату та/або фінансової звітності, а також виправлення помилок у звітності? У яких випадках це відбувається?
Тетяна Шульга, м. Київ
 
Відповідає фахівець: Олена Козлова
головний державний аудитор
Департаменту контролю у галузі
ЖКГ, інфраструктури та будівництва
Держаудитслужби
 
 
Відповідно до вимог чинного законодавства, а саме пп. 18 п. 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, визначено, що Міністерство фінансів України здійснює державне регулювання бухгалтерського обліку, фінансової, бюджетної звітності та аудиту в Україні, розробляє стратегію розвитку національної системи бухгалтерського обліку, визначає єдині методологічні засади бухгалтерського обліку та складення фінансової і бюджетної звітності, обов’язкові для всіх юридичних осіб, незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування (крім банків).
Крім того, пп. 33 та 49 п. 4 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05. 2014 № 236, визначено, що ДФС відповідно до покладених на неї завдань інформує та надає консультації відповідно до Податкового кодексу України, а також складає звітність щодо стану розрахунків платників податків із бюджетом, а також інших показників роботи за напрямами діяльності ДФС.
Згідно з п. 4 Національного стандарту (положення) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.05.1999 № 137, «виправлення помилок, допущених при складанні фінансових звітів у попередніх роках, здійснюється шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року, якщо такі помилки впливають на величину нерозподіленого прибутку (непокритого збитку)».
Крім того, п. 5 П(С)БО 6 визначено, що виправлення помилок, які належать до попередніх періодів, вимагає повторного відображення відповідної порівняльної інформації у фінансовій звітності.
Коригування звітності та/або виправлення помилок може проводитися у разі зміни облікових оцінок, внесення змін до облікової політики підприємства, наявності та розкриття подій після дати балансу. До подій після дати балансу можна зарахувати такі:
- прийняття рішення про реорганізацію підприємства;
- придбання цілісного майнового комплексу;
- рішення про припинення операцій, які становлять значну частину основної діяльності підприємства;
- знищення (втрата) активів підприємства внаслідок пожежі, аварії, стихійного лиха або іншої надзвичайної події;
- прийняття рішення щодо емісії цінних паперів;
- непрогнозовані зміни індексів цін і валютних курсів;
- укладення контрактів щодо значних капітальних і фінансових інвестицій;
- прийняття законодавчих актів, які впливають на діяльність підприємства;
- дивіденди за звітний період, оголошені підприємством після дати балансу.
Крім того, додатком до П(С)БО 6 визначені події, які надають додаткову інформацію про обставини, що існували на дату балансу, а це:
- оголошення банкрутом дебітора підприємства, заборгованість якого раніше була визнана сумнівною;
- переоцінка активів після звітної дати, яка свідчить про стійке зниження їхньої вартості, визначеної на дату балансу;
- отримання інформації про фінансовий стан і результати діяльності дочірніх та асоційованих підприємств, яка свідчить про стійке зниження вартості їхніх акцій на фондових біржах;
- продаж запасів, який свідчить про необгрунтованість оцінки чистої вартості їхньої реалізації на дату балансу;
- отримання від страхової організації матеріалів про уточнення розміру страхового відшкодування, переговори щодо якого велися на звітну дату;
- виявлення помилок або порушень законодавства, що призвели до перекручення даних фінансової звітності.
Підприємства, які ведуть бухгалтерський облік за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, застосовують Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 10 «Події після звітного періоду». Цей стандарт використовується для обліку подій після звітного періоду, а також для розкриття інформації про них.
М(С)БО 10 визначає події після звітного періоду як «сприятливі та несприятливі події, які відбуваються з кінця звітного періоду до дати затвердження фінансової звітності до випуску». Ці події можна визначити як:
а) події, які свідчать про умови, що існували на кінець звітного періоду (події, які вимагають коригування після звітного періоду);
б) події, які свідчать про умови, що виникли після звітного періоду (події, які не вимагають коригування після звітного періоду).
На відміну від П(С)БО 6, М(С)БО 10 визначено дещо ширший перелік подій, які вимагають коригування після звітного періоду. Проте П(С)БО 6 вимагає надавати здебільшого додаткову інформацію про обставини, що були на дату балансу.
Підсумовуючи зазначене, можна сказати, що процес коригування фінансової звітності або виправлення помилок у фінансовій звітності досить складний та чітко не визначений чинним законодавством. Отже, бухгалтерська служба підприємства має здійснити заходи щодо вирішення питань, які постають під час цього процесу, зокрема шляхом визначення відповідного порядку у наказі про облікову політику підприємства.
Водночас слід значити, що коригуючи фінансову звітність, необхідно дотримуватися вимог п. 3 розділу III Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, а саме: «Фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності».
 
4. Чи має право надавати позики суб’єкт господарювання, який не є фінансовою установою?
Федір Крупко, Сумська обл.
 
Відповідає фахівець: Олександра Самохатня
заступник начальника відділу
державного фінансового аудиту
в енергетичній галузі Департаменту
контролю у галузі промисловості,
енергетики, транспорту та фінансових послуг
Держаудитслужби
 
 
 
 
 
Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми.
Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їхній розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Договір позики вважається безпроцентним, якщо:
1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;
2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків» надання коштів у позику, зокрема й на умовах фінансового кредиту, належать до фінансових послуг.
Фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Згідно з п. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків» фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, коли це прямо передбачено законом, фізичними особами – підприємцями.
Фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, – інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.
Водночас п. 8 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 913, передбачено, що надання коштів у позику, зокрема на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою, якщо така послуга надана на підставі кредитного договору або іншого договору, який має всі ознаки кредитного договору, визначені
ст. 1054 Цивільного кодексу України.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Крім того, п. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (з 2011 року)
(далі – Нацкомфінпослуг) «Про можливість надання юридичними особами – суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств» від 31.03.2006 № 5555 передбачено, що юридичні особи – суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Отже, безпроцентна позика не є фінансовою послугою, позаяк у випадку позикодавець не отримує жодного прибутку.
З огляду на викладене, суб’єкт господарювання, який не є фінансовою установою, має право надавати безпроцентні позики.
Водночас, що стосується позик, які надаються під проценти, немає одної думки/позиції:
згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» кошти, які надаються в позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент, є фінансовим кредитом;
на думку Нацкомфінпослуг, у межах чинного законодавства надавати кошти у позику на умовах фінансового кредиту, зокрема на визначений строк та під процент, мають змогу лише банки або інші фінансові установи (листи від 14.06.2006 № 5543/11-5 і від 26.07.2006 № 644/11-3);
проте, що стосується судової практики, то вона неоднозначна. В одних випадках суди не проти нарахування нефінсустановам процентів за позиками, але в інших випадках вважають, що надавати в позику грошові кошти з нарахування процентів може лише особа, яка має відповідний статут.
З огляду на викладене, наразі немає однозначної думки/позиції щодо правомірності надання суб’єктами господарювання, які не мають відповідного статусу, позик на умовах фінансового кредиту.