Фінансовий Контроль

Всеукраїнський науково-практичний журнал

Вхід / Реєстрація

Journal

Грамотний облік – запорука високих прибутків

Дата розміщення новини: 2019-05-07

Правильно сформована облікова політика підприємства гарантує гарні фінансові результати та забезпечує належну систему внутрішнього контролю на підприємстві
 
В обліковій політиці підприємства відображаються обрані ним методи та процедури обліку господарських операцій, встановлені стандартами бухгалтерського обліку та іншими нормативними документами.
Наказ про облікову політику, який ще називають конституцією підприємства, є одним з основних документів будь-якого підприємства, що визначає принципи та методи його роботи.
Сьогодні коли податковий облік максимально наближений до бухгалтерського, грамотно сформована облікова політика не тільки визначає порядок ведення бухгалтерського обліку, але й може принести значну фінансову вигоду підприємству.
 
Що таке облікова політика підприємства?
 
Облікова політика підприємства – це сукупність принципів, методів і процедур, які використовує підприємство для складання та подання фінансової звітності. Облікова політика це конкретні принципи, основи, домовленості, правила тa практика, застосовані суб’єктом господарювання при складанні та поданні фінзвітності. Підприємство самостійно визначає свою облікову політику за погодженням її з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно дo установчих документів.
По суті, облікова політика – це опис принципів оцінки статей звітності та методів обліку окремих статей звітності, які розробляються на основі діючих законів, бухгалтерських стандартів (положень), методичних рекомендацій, інших нормативних актів, а також прийнятих керівництвом (органом управління) підприємства рішень про застосування законодавчих норм, якщо право вибору надається підприємству.
В обліковій політиці, крім обраних варіантів оцінок здійснюваних операцій, подій та умов, підприємство також зобов’язане відобразити інформацію про пов’язаних із ним осіб. Встановлена підприємством облікова політика застосовується всіма філіями, представництвами, відділеннями тa iншими відокремленими підрозділами незалежно вiд їхнього місцезнаходження.
 
 
Розробка облікової політики
 
У розпорядчому документі про облікову політику, який приймається підприємством, наводяться принципи, методи і процедури, які використовуються ним для ведення бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності, а також попередні оцінки, які використовуються підприємством з метою розподілу витрат між відповідними звітними періодами.
Облікова політика повинна враховувати організаційно-правову форму підприємства, галузеві особливості економічної діяльності, обсяги виробництва тощо та є елементом системи організації бухгалтерського обліку на підприємстві.
При формуванні облікової політики необхідно враховувати взаємозв’язок та взаємообумовленість двох видів обліку: бухгалтерського і податкового. Незважаючи на існуючі відмінності, бухгалтерська облікова політика та облікова політика з метою оподаткування – це дві сторони єдиного облікового процесу підприємства, які ґрунтуються на єдиних принципах:
- організовуються на підставі одних і тих самих первинних документів;
- об’єктами обліку виступають: активи, капітал, зобов’язання та господарські операції.
Тому повне розділення облікової політики на відокремлені самостійні частини – бухгалтерську і податкову, з одного боку, неможливе, а з іншого – недоцільне. У зв’язку з цим положення облікової політики для цілей оподаткування повинні бути складовою частиною загальної облікової політики підприємства.
Міністерством фінансів України розробленi та затверджені Методрекомендації, які можуть застосовувати підприємства, організації тa інші юридичні особи незалежно вiд організаційно-правових форм господарювання i форм власності (крім підприємств, що становлять суспільний інтерес, публічних акціонерних товариств, суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях, а також підприємств, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України та які застосовують міжнародні стандарти фінзвітності.
Облікова політика в більшості випадків представляє собою «типовий» документ, який жодним чином не враховує специфіки діяльності підприємства та включає лише перелік рахунків і субрахунків, які використовуються в бухгалтерському обліку, не оформлюються належним чином зміни та доповнення до облікової політики, не визначаються альтернативні елементи за окремими податками, зборами та обов’язковими платежами, елементи облікової політики формуються без належної оцінки наслідків для оподаткування підприємства.
Отже, формальний підхід до складання облікової політики негативно позначається, насамперед, на фінансових результатах та проявляється у високому рівні податкового навантаження на підприємство. Тож ефективна фінансова діяльність будь-якого підприємства неможлива без досконало продуманої облікової політики загалом та її невід’ємної складової – податкової облікової політики зокрема.
Наказ про облікову політику має визначати:
- методи оцінки вибуття запасів. Підприємством обирається один iз методів оцінки запасів при їхньому вибутті (відпуску запасів y виробництво, з виробництва, продажу та іншого вибуття), a саме ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів, середньозваженої собівартості, собівартості перших за часом надходження запасів (тобто метод FIFO), нормативних затрат, ціни продажу;
- вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів. Право на їхнє встановлення закріплено тільки в бухгалтерському обліку, в податковому ж обліку вартісний критерій розмежування становить 6 000 грн, тому для спрощення обліку бажано такий самий критерій передбачити обліковою політикою;
- підходи до переоцінки необоротних активів;
- застосування класу 8 рахунків та/або класу 9 Плану рахунків затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291;
- підходи до періодичності зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку. Зарахування до нерозподіленого прибутку перевищення сум попередніх дооцінок (індексацій) разом із сумою відновлення корисності над сумою зменшення корисності та попередніх уцінок залишкової вартості раніше переоцінених об’єктів основних засобів та нематеріальних активів можна здійснювати на всю суму при їхньому вибутті або періодично (щомісяця, щокварталу, раз на рік) у сумі, пропорційній нарахуванню амортизації;
- порядок оцінки ступеня завершеності операцій із надання послуг. Оцінка ступеня завершеності операції з надання послуг проводиться вивченням виконаної роботи, питомої ваги обсягу послуг наданих на певну дату у загальному обсязі послуг, які має бути надано, визначення питомої ваги витрат, яких зазнає підприємство у зв’язку із наданням послуг у загальній очікуваній сумі таких витрат;
- сегменти діяльності, пріоритетний вид сегмента, засади ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках. Їх визначають підприємства, які зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність або підприємства, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку продукції (товарів, робіт, послуг), або якщо щодо продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства до початку звітного року прийнято рішення про державне регулювання цін, зокрема підприємства, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та надають послуги з централізованого водопостачання й водовідведення (крім малих підприємств, неприбуткових організацій, банків і бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають
фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності);
- перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат, бази їхнього розподілу.
- перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Номенклатура статей калькуляції підприємства може враховувати особливості технології та організації виробництва підприємства, питому вагу окремих видів витрат у собівартості продукції;
балансу та очікуваної (кошторисної) суми загальних витрат за контрактом;
- дату визначення придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів. Підприємство визнає фінансові активи, придбані в результаті систематичних операцій на дату укладення контракту або на дату його виконання. Водночас обраний метод визнання має застосовуватись послідовно до кожного виду фінансових активів ;
- базу розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу. Обирається підприємством та послідовно ним застосовується. Базою може бути кількість акцій, сума операцій тощо;
- кількісні критерії та якісні ознаки суттєвості інформації про господарські операції, події та статті фінансової звітності. Визначаються керівництвом підприємства, якщо такі критерії не встановлено нормативно-правовими актами. Суттєвою є інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів такої інформації. Інформація за статтями, які не відповідають критеріям та ознакам суттєвості, наводиться у статтях, призначених для розкриття інших складових класифікаційної групи активів, зобов'язань, доходів та витрат, інших показників, які виділяються у фінансовій звітності;
- дату первісного визнання необоротних активів та групи вибуття як утримуваних для продажу;
- складання окремого балансу філіями, відділеннями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами підприємства. Підприємство може самостійно виділяти на окремий баланс філії, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік;
- періодичність та об’єкти проведення інвентаризації. Визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків її обов’язкового проведення згідно із чинним законодавством;
- визначення одиниці аналітичного обліку запасів. Для їхнього визначення підприємство може обрати найменування або однорідну групу (вид) запасів;
- спосіб складання звіту про рух грошових коштів. При складанні фінансової звітності підприємства можуть обрати прямий або непрямий метод складання звіту про рух грошових коштів;
- підходи до віднесення витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкта основних засобів, до первісної вартості або витрат звітного періоду. Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням об’єкта (модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод первісно очікуваних від використання об’єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв’язку з частковою ліквідацією об’єкту основних засобів. Первісна (переоцінена) вартість основних засобів може бути збільшена на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням та ремонтом основних засобів, визначена у порядку, встановленому податковим законодавством).
 
Зміни в обліковій політиці.
 
Розпорядчий документ про облікову політику приймається як базисний на час діяльності підприємства. До такого документа за необхідності як правило з початку року можуть вноситись зміни.
Якщо ж до облікової політики внесено зміни, що охоплюють за обсягом більшу частину тексту або суттєво впливають на його зміст, Мінфін рекомендує повністю переписати розпорядчий документ про облікову політику.
Облікова політика може змінюватися тільки, якщо змінюються статутні вимоги, вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку, або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій чи операцій у фінансовій звітності підприємства.
Суб'єкт господарювання повинен змінити облікову політику, тільки якщо така зміна вимагається МСФЗ або приводить до того, що фінансова звітність надає достовірну та доречнішу інформацію про вплив операцій, інших подій чи умов на фінансовий стан, фінансові результати діяльності або грошові потоки суб'єкта господарювання.
Облікова політика застосовується щoдо подій та операцій з моменту їxнього виникнення. Виняток: неможливість визнaчення достовірної суми коригування неpозподіленого прибутку нa початок звітного року. B тaкому разі облікова політика пoширюється лише на події тa операції, які відбуваються пiсля дати її зміни.
Зміни в обліковій політиці відображають двома способами: ретроспективним і перспективним. Пріоритетним є ретроспективний спосіб, а перспективний застосовують у виняткових випадках.
Ретроспективним застосуванням передбачено, що нову облікову політику застосовують до операцій, інших подій та умов так, начебто цю політику застосовували завжди. У цьому разі проводять такі облікові процедури:
1) коригують сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року. Якщо ж зміни в обліковій політиці впливають не лише на нерозподілений прибуток, коригують також інші статті фінансової звітності, яких стосуються зміни;
2) повторно подають порівняльну інформацію у фінансовій звітності. Тобто за всі попередні періоди звітність складають так, начебто до неї вже застосовували змінену облікову політику.
Перспективним застосуванням змін в обліковій політиці передбачено, що нову облікову політику застосовують до операцій, інших подій та умов, що виникли після дати, з якої політику змінено. У цьому разі нові облікові правила застосовують лише з моменту, на який припадають зміни в обліковій політиці та процедури для коригування фінансових показників у фінансовій звітності за попередні періоди не проводять.
Перспективний метод застосовують лише у виняткових випадках, а саме: коли суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно. Зокрема ретроспективне застосування не використовують, якщо неможливо визначити кумулятивний вплив на суми у звіті про фінансовий стан на початок і кінець періоду.
Облікова політика підприємства з урахуванням внесених змін наводиться у примітках до річної фінансової звітності у формі опису або шляхом прикладання до звітності копії розпорядчого документа. Зокрема, y примітках до фінансової звітності підприємство розкриває:
- причини та суть зміни;
- суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного pоку або обґрунтування неможливості її достовірного визначення;
- факт повторного подання порівнянної інформації у фінансових звітах або недоцільність її переобрахунку.
 
Облікова політика та оцінка стану внутрішнього контролю
 
Щоб повніше визначити характер, обсяг і зміст аудиторських процедур при проведенні державного фінансового аудиту, аудитор надає оцінку системі внутрішнього контролю об’єкта аудиту. Основна мета такої оцінки: підготувати основу для планування аудиту, встановлення виду, термінів проведення та обсягу аудиторських процедур.
В ході оцінки стану внутрішнього контролю на підприємстві одним із перших досліджується наказ про облікову політику на предмет забезпечення надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів суб’єкта господарювання при складанні фінансової звітності. Зокрема, досліджуються та аналізуються принципи оцінки і методи обліку статей звітності в частині забезпечення повноти і точності складання первинних документів та якості первинної інформації, необхідної для успішного керівництва і прийняття ефективних управлінських рішень.
 
Сергій Москалець,
заступник начальника управління – начальник відділу взаємодії з правоохоронними органами Західного офісу Держаудитслужби в Хмельницькій області