Фінансовий Контроль

Всеукраїнський науково-практичний журнал

Вхід / Реєстрація

Journal

ЗАПИТАННЯ ТА ВІДПОВІДІ

Дата розміщення новини: 2019-04-04

1) Як підприємства – надавачі комунальних послуг повинні були протягом 2015 – 2017 років проводити розрахунок суми невикористаної субсидії для відшкодування витрат на оплату послуг з централізованого постачання гарячої води та з централізованого опалення (теплопостачання)?
Василь Смирнов, м. Черкаси
 
 
Відповідає фахівець: Наталія Данильчук
головний державний аудитор відділу державного
фінансового аудиту в галузі соціального захисту
населення та фондів соціального страхування
Департаменту контролю у соціальній галузі та
сфері культури Держаудитслужби
 
Правильність розрахунку сум невикористаної субсидії для відшкодування витрат на оплату послуг з централізованого постачання гарячої води регулюється Порядком розрахунку та повернення до бюджету сум субсидії для відшкодування витрат на оплату послуг з централізованого опалення (теплопостачання), постачання холодної води і водовідведення, послуг з газо-, електропостачання для індивідуального опалення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.08. 2016 № 534 (далі – Порядок № 534).
Зокрема, відповідно до п. 2 Порядку № 534 розрахунок невикористаних сум субсидії проводиться виробниками/виконавцями послуг з централізованого опалення (теплопостачання), постачання холодної та гарячої води і водовідведення, газо- та електропостачання у разі використання природного газу/електричної енергії для індивідуального опалення (далі – надавачі послуг) об’єднаннями співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельними кооперативами, які є колективним споживачем (замовником) житлово-комунальних послуг станом на перше травня нового неопалювального сезону за особовим рахунком споживача – громадянина, якому призначено субсидію на опалювальний сезон, що закінчився.
Пунктом 4 Порядку № 534 розрахунок невикористаної суми субсидії для відшкодування витрат на оплату послуги з централізованого опалення (теплопостачання) за опалювальний сезон за особовим рахунком кожного одержувача субсидії визначається за такою формулою:
Nт = Cт - Hт,
де Nт – невикористана сума субсидії для відшкодування витрат на оплату послуги з централізованого опалення (теплопостачання) за опалювальний сезон;
Cт – загальна сума нарахованої субсидії для відшкодування витрат на оплату послуги з централізованого опалення (теплопостачання) за опалювальний сезон;
Hт – загальна фактична вартість послуги з централізованого опалення (теплопостачання) за опалювальний сезон.
Поряд з цим, у п. 41 Порядку № 534 зазначено, що розрахунок невикористаної суми субсидії для відшкодування витрат на оплату послуг з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення за особовим рахунком кожного одержувача субсидії визначається за такою формулою:
Nв = Cв - Hв,
де Nв – невикористана сума субсидії для відшкодування витрат на оплату послуг з централізованого постачання холодної води (гарячої води, водовідведення) за останній період отримання субсидії;
Cв – загальна сума нарахованої субсидії для відшкодування витрат на оплату послуг з централізованого постачання холодної води (гарячої води, водовідведення) за останній період отримання субсидії;
Hв – загальна вартість спожитих послуг з централізованого постачання холодної води (гарячої води, водовідведення) за останній період отримання субсидії.
Відповідно до п. 14 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10. 1995 № 848 (далі – Положення № 848), субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається з місяця звернення за її призначенням до дати закінчення опалювального сезону, але не більше ніж на 12 місяців, а розрахунок призначеної субсидії проводиться окремо на опалювальний та неопалювальний сезон.
З огляду на викладене, надавач комунальних послуг повинен проводити розрахунок суми невикористаної субсидії для відшкодування витрат на оплату послуг з централізованого постачання гарячої води за останній період отримання субсидії, тобто окремо за опалювальний та неопалювальний сезони.
Також надавач комунальних послуг повинен проводити розрахунок суми невикористаної субсидії для відшкодування витрат на оплату послуги з централізованого опалення (теплопостачання) за опалювальний сезон за особовим рахунком кожного одержувача субсидії.
Цю позицію Державної аудиторської служби України підтверджено роз’ясненням, наданим Міністерством соціальної політики України від 17.01.2019 № 1014/0/2-19/56.
 
2)Що таке метод дисконтування грошових потоків та коли він застосовується?
 
Стефан Куліш, м. Трускавець
Відповідає фахівець: Олена Козлова
головний державний аудитор
Департаменту контролю у галузі
ЖКГ, інфраструктури та будівництва
Держаудитслужби
 
Можна сказати, що метод дисконтування грошових потоків – це метод перетворення майбутньої вартості грошових потоків у теперішню вартість шляхом дисконтування кожної з майбутніх складових доходу на відповідну ставку. Тобто це дає змогу перетворити вартість доходу, яка очікується у майбутньому, у теперішню вартість.
Цікавим є те, що самі собою грошові потоки не залежать від системи бухгалтерського обліку та облікової політики на підприємстві, але враховують реальні ризики, які виникають під час генерування цих грошових потоків.
Метод дисконтування грошових потоків зазвичай застосовується при використанні доходного підходу у разі нестабільності грошових потоків для оцінки теперішньої (ринкової) вартості інвестиційних проектів, інвестицій у капіталовкладення, об’єктів нерухомості, нематеріальних активів, для розрахунку часу беззбитковості тощо.
Використання методу дисконтування грошових потоків (Discount Cash Flow) може розглядатися зазвичай у контексті МСБО (IAS) та МСФЗ (IFRS):
- МСФЗ 9 «Фінансові інструменти» (для оцінки сум, строків і невизначеності майбутніх грошових потоків суб'єкта господарювання з метою подання звітності щодо фінансових активів і фінансових зобов’язань);
- МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації» (для оцінки значущості фінансових інструментів для фінансового стану і результатів діяльності суб’єкта господарювання, а також оцінки характеру та рівня ризиків, що виникають унаслідок застосування фінансових інструментів);
- МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» (для визнання та оцінювання фінансових активів, фінансових зобов’язань та деяких контрактів на придбання чи продаж нефінансових статей);
- МСБО 32 «Фінансові інструменти: подання» (для подання фінансових інструментів як зобов’язань або власного капіталу та для згортання фінансових активів і фінансових зобов’язань);
- МСБО 2 «Запаси» (для визначення суми собівартості запасів, яка має визнаватися як актив та переноситися на майбутні періоди до моменту визнання відповідних доходів);
- МСБО 16 «Основні засоби» (для визначення облікового підходу до основних засобів, щоб користувачі фінансової звітності могли розуміти інформацію про інвестиції суб’єкта господарювання в його основні засоби та зміни в таких інвестиціях);
- МСБО 38 «Нематеріальні активи» (для визначення облікового підходу до нематеріальних активів та оцінювання їхньої балансової вартості).
Наприклад, відповідно до параграфа 18 МСБО 2 «Запаси»: «Суб’єкт господарювання може купувати запаси на умовах відстрочення розрахунків. Якщо угода фактично містить елемент фінансування, цей елемент (наприклад, різниця між ціною придбання за звичайних умов оплати та сплаченою сумою) визнається як витрати на відсотки протягом періоду фінансування».
Відповідно до параграфа 23 МСБО 16 «Основні засоби»: «Собівартість об’єкта основних засобів – це грошовий еквівалент ціни на дату визнання. Якщо платіж відкладають на строк довший, ніж звичайний строк кредиту, різниця між грошовим еквівалентом ціни і загальними виплатами визнається як відсотки за період кредиту, якщо такі відсотки не капіталізують згідно з МСБО 23».
Аналогічно відповідно до параграфа 32 МСБО 38 «Нематеріальні активи»: «Коли платіж за нематеріальний актив відкладають на строк довший, ніж звичайний строк кредиту, тоді собівартістю активу буде грошовий еквівалент ціни. Різниця між цією сумою та загальними виплатами визнається як витрати на відсотки за період кредиту, якщо їх не капіталізують відповідно до МСБО 23 «Витрати на позики»».
Параграфом 11 МСБО 32 визначається, що: «Фінансовий інструмент – це будь-який контракт, який приводить до виникнення фінансового активу в одного суб’єкта господарювання та фінансового зобов’язання або інструмента капіталу в іншого суб’єкта господарювання». Цей параграф визначає поняття фінансового активу та фінансового зобов’язання.
Для застосування методу дисконтування грошових потоків необхідно мати таку інформацію: про період надходження грошових потоків, прогнозні обсяги грошових потоків, ставку дисконту.
Ставка дисконту – це відсоткова ставка, яка використовується для приведення до одного часу грошових сум, які стосуються інших часових періодів.
Ставка дисконту розраховується з урахуванням різних факторів ризику, а саме:
• наявності альтернативних можливостей вкладення капіталу;
• зростання вартості грошей у часі;
• ризик, пов’язаний з вкладенням грошей в окремий об’єкт, і наявність конкурентів з подібної продукції, ступінь правової допомоги, готовність об’єкта до використання та ін.
Ставка дисконту дорівнює безризиковій ставці та премії за ризик.
Безризикова ставка – це ставка за депозитами банку у валюті або за державними облігаціями.
Премія за ризик встановлюється залежно від груп ризиків (максимальний, мінімальний, середній).
Для обчислення теперішньої вартості грошових потоків методом дисконтування може використовуватися така формула:
 
 
де PV – теперішня вартість;
t – розрахунковий період;
n – період дисконтування;
C – грошовий потік у періоді t;
DF – коефіцієнт дисконтування.
Слід зазначити, що для розрахунків коефіцієнтів дисконтування, премії за ризик використовується статистична інформація, інформація фондових ринків тощо. У світовій практиці такі розрахунки проводять спеціалізовані фірми.
 
3)Чи можливе введення до штатного розпису посади головного бухгалтера без створення бухгалтерської служби? Зауважу, що при цьому керівник бюджетної установи поклав ведення бухгалтерського обліку на єдиного бухгалтера установи. Як встановити цьому бухгалтеру посадовий оклад?
Вікторія Приньова, м. Умань
 
 
Відповідає фахівець: Наталія Сахарова
заступник начальника відділу інспектування у
сфері місцевих бюджетів Управління контролю
за місцевими бюджетами Департаменту контролю
органів влади, оборони, правоохоронних органів
та місцевих бюджетів Держаудитслужби
 
Відповідно до ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Частиною другою ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно з дотриманням вимог цього Закону обирає форми його організації, зокрема введенням до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером.
Відповідно до Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.2011 №59, бухгалтерська служба утворюється як самостійний структурний підрозділ бюджетної установи, вид якого залежить від обсягу, характеру та складності бухгалтерської роботи, – департамент, управління, відділ, сектор або в бюджетній установі вводиться посада спеціаліста, на якого покладається виконання обов'язків бухгалтерської служби.
Кваліфікаційною характеристикою посади «головний бухгалтер», яка міститься у розділі 1 «Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців», що є загальними для всіх видів економічної діяльності» випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 № 336, головний бухгалтер, зокрема, здійснює керівництво працівниками бухгалтерського обліку підприємства та розподіляє між ними посадові завдання та обов'язки, ознайомлює цих працівників із нормативно-методичними документами та інформаційними матеріалами, які стосуються їхньої діяльності, а також зі змінами в чинному законодавстві. Тобто посада «головний бухгалтер» передбачає наявність підлеглих працівників.
Водночас відповідно до Національного класифікатора України
ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженого наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 № 327 (зі змінами), професійна назва роботи «головний бухгалтер» за кодом Класифікатора (код 1231) належить до професійного угруповання «Керівники фінансових, бухгалтерських, економічних, юридичних та адміністративних підрозділів».
Міністерство соціальної політики України в листах від 13.11.2017
№ 21929/0/2-17/13, від 17.01.2018 № 28/0/22-18 та Міністерство фінансів України в листі від 30.06.2017 № 35210-07-10/17419 неодноразово зазначали, що посада «головний бухгалтер» вводиться до штату тільки у разі створення на підприємстві бухгалтерської служби.
У разі утворення в органах виконавчої влади або місцевого самоврядування бухгалтерської служби як відповідного самостійного структурного підрозділу керівництво цим підрозділом здійснює керівник відповідного підрозділу. У цьому разі допускається застосування подвійної назви посади, наприклад, "начальник управління – головний бухгалтер", "начальник відділу – головний бухгалтер", "начальник сектору – головний бухгалтер", "завідувач відділу – головний бухгалтер", "завідувач
сектору – головний бухгалтер".
При застосуванні подвійної назви посади керівника підрозділу первинна складова назви визначає рівень, функції управління та керівництва у структурі відповідної установи, а друга – функціональну діяльність. Якщо працівник обіймає посаду, що має подвійну назву, посадовий оклад визначається за першою назвою.
Якщо у відповідній установі не створюється структурний підрозділ бухгалтерської служби, до штатного розпису цієї установи вводиться посада бухгалтера певної категорії, на якого покладається виконання завдань та функціональних обов'язків бухгалтерської служби. Кваліфікаційні вимоги до цього бухгалтера визначаються відповідно до кваліфікаційних вимог відповідної кваліфікаційної категорії, визначених кваліфікаційною характеристикою «бухгалтер (з дипломом спеціаліста)».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.
2002 № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (зі змінами) та галузевих наказів, розроблених на виконання цієї постанови, посада бухгалтера
(з дипломом спеціаліста) віднесена до 7 – 10 тарифних розрядів.
Міністерство соціальної політики України в листі від 13.02.2019
№ 3052/0/2-19/52 черговий раз зазначило, що конкретний розмір тарифного розряду за ЄТС і, відповідно, розмір посадового окладу працівника визначається за тією посадою, яку він обіймає згідно зі штатним розписом.
 
 
4)У який спосіб власний капітал бюджетної установи відображається у фінансовій звітності та з чого він складається?
Сергій Коваленко, м. Бориспіль
Відповідає фахівець: Віталій Черниш
головний державний фінансовий інспектор
відділу контролю в соціальній та гуманітарній
галузі Департаменту взаємодії з правоохоронними
органами Держаудитслужби
 
Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України до бюджетних установ належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи діють не з метою отримання прибутку, а з метою здійснення функціональних обов’язків, визначених установчими документами.
Ст. 56 Бюджетного кодексу України передбачено, що бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання Державного бюджету України здійснюють органи Казначейства України у порядку, встановленому Міністерством фінансів України. Цей облік має відображати всі активи та зобов'язання держави.
Крім того, ст. 56 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні установи ведуть бухгалтерський облік відповідно до Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку в порядку, встановленому Міністерством фінансів України.
Наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2009 № 1541 (зі змінами) затверджено Національне положенням (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 101 «Подання фінансової звітності», яким визначено склад, форми, принципи підготовки та подання фінансової звітності в державному секторі.
Відповідно до даного стандарту, власний капітал – різниця між активами і зобов'язаннями суб'єкта державного сектору.
Розділом V Наказу № 1541 передбачено, що Баланс (форма № 1-дс) як звіт про фінансовий стан відображає активи, зобов'язання і власний капітал суб'єкта державного сектору та/або бюджету на початок року й на кінець звітного періоду на підставі звірених даних бухгалтерського обліку.
Власний капітал і фінансовий результат відображаються в балансі одночасно з відображенням активів або зобов'язань, які приводять до їхньої зміни.
У фінансових звітах суб'єкта державного сектору надається інформація, зокрема про власний капітал, через складання «Звіту про власний капітал» (форма № 4-дс).
У звіті про власний капітал наводиться інформація про суми власного капіталу відповідно на початок і кінець звітного періоду, а також наводяться дані, які відображають збільшення або зменшення залишку власного капіталу на початок року в результаті зміни облікової політики, виправлення помилок та інших змін у порядку, передбаченому відповідними національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі.
Крім того, у звіті про власний капітал окремо наводяться дані, які відображають збільшення або зменшення власного капіталу в результаті переоцінки основних засобів та інших активів у порядку, передбаченому відповідними національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі.
Починаючи з 01.01.2017, набрав чинності План рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2013 № 1203. План рахунків є переліком рахунків і субрахунків для узагальнення інформації про факти діяльності суб’єктів державного сектору у бухгалтерському обліку, зокрема для:
• розпорядників бюджетних коштів;
• державних цільових фондів;
• державного бюджету;
• місцевих бюджетів, органів Державної Казначейської служби України.
Згідно даного Плану рахунків, для відображення в обліку власного капіталу передбачено рахунки класу 5 «Капітал та фінансовий результат» (51 «Внесений капітал», 52 «Капітал у підприємствах», 53 «Капітал у дооцінках», 54 «Цільове фінансування», 55 «Фінансовий результат»,
56 «Резервний капітал»).
Також з 01.01.2017 набрав чинності Порядок застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2015 № 1219, яким встановлено призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов’язань та факти діяльності суб’єктів бухгалтерського обліку в державному секторі.
Рахунки класу 5 «Капітал та фінансовий результат» призначені для узагальнення інформації про стан і рух коштів внесеного капіталу, капіталу на підприємствах, капіталу в дооцінках, резервного капіталу, цільового фінансування, а також фінансового результату.