Фінансовий Контроль

Всеукраїнський науково-практичний журнал

Вхід / Реєстрація

Journal

Допит: що повинен знати, викликаний як свідок, працівник Держаудитслужби

Дата розміщення новини: 2019-04-04

В цій статті детально роз'яснюються права та обов'язки у разі виклику на допит як свідків працівників Держаудитслужби відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України
 
Це питання є актуальним, бо трапляються непоодинокі випадки, коли за результатами заходів державного фінансового контролю правоохоронні органи викликають для допиту працівників Держаудитслужби для підтвердження або спростування інформації про виявленні порушення, які зазначені у переданих матеріалах заходів державного фінансового контролю.
Саме інформація, яку повідомляють працівники Держаудитслужби під час допиту як свідки, є визначальною для подальшого досудового розслідування.
Згідно зі ст. 84 Кримінального процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Збирання доказів відповідно до ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України проводиться шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Показання відповідно до ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні.
Отже, допит свідка – це найпоширеніший спосіб отримання доказів у кримінальному провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 65 Кримінального процесуального кодексу України свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
Отже, через те, що працівники Держаудитслужби мають інформацію про обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, слідчий, прокурор має право викликати їх на допит як свідків.
За таких обставин аналіз доказів передбачає їхній синтез, тобто перевірку, а, отже, отримані показання від працівників Держаудитслужби під час допиту є джерелом доказів з погляду повноти відомостей у кримінальному провадженні та здійснюються шляхом зіставлення відомостей, що стосуються тієї самої обставини із відповідним змістом аналогічного джерела доказів (матеріали ревізії, покази свідка тощо).
Посадова особа Держаудитслужби, яка викликається на допит як свідок у кримінальному провадженні, надає інформацію лише з тих питань, які вона досліджувала під час проведення заходу державного фінансового контролю. Водночас не передбачено надання будь-якої іншої інформації не в межах зазначених питань, що їх досліджував працівник при проведенні заходу державного фінансового контролю. Дослідження будь-яких інших документів, наданих слідчим чи прокурором, висловлення припущень на питання слідчого, прокурора тощо є неприпустимим.
Органи досудового розслідування використовують свідка, як правило, для виконання завдань, передбачених ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України.
Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик.
Особі, яку викликають для допиту як свідка, варто звернути увагу на зміст повістки, яка має відповідати вимогам ст. 137 Кримінального процесуального кодексу України.
Повістка про виклик є важливим процесуальним документом, а тому має містити обов’язкові реквізити, а саме: відомості, що стосуються кримінального провадження та особи, яка викликає (прізвище та посада), найменування та адресу установи, до якої здійснюється виклик, і конкретну дату, номер телефону чи іншого засобу зв’язку, номер кримінального провадження, у рамках якого здійснюється виклик, підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.
У повістці обов’язково вказується прізвище особи, яка викликається та її процесуальний статус. Слід звернути увагу на те, що у повістці має бути зазначена інформація, що стосується відповідальності особи, яка викликається.
Поряд з цим згідно зі ст. 135 Кримінального процесуального кодексу України особа має отримати повістку про виклик до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик безпосередньо, надісланням її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику телефоном або телеграмою.
Використання електронної пошти або факсимільного зв’язку як сучасних засобів комунікації для передачі повістки про виклик дає змогу суттєво прискорити цей процес, а тому й є вельми зручним способом виклику. Повістка про виклик у такому випадку надсилається особі у формі електронного документа. За таких обставин особа, яка отримала повістку, має надіслати відповідне підтвердження отримання повістки відповідним листом електронної пошти, що дозволяє впевнитися не лише у факті надходження за відповідною адресою електронного листа, а, передусім, в ознайомленні адресата з його змістом, його обізнаності стосовно виклику до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ адресат не одержав. При дотриманні зазначеного мова може йти про застосування належного (законного) способу здійснення виклику.
При виклику телефоном зміст повістки має бути роз’яснено особі, яка викликається, з дотриманням вимог ст. 137 Кримінального процесуального кодексу України. Водночас, зважаючи, що законом не передбачено способу фіксації виклику телефоном та підтвердження отримання здійсненого виклику, нез’явлення викликаної у такий спосіб особи не може розглядатися як безспірна підстава для застосування до неї грошового стягнення або приводу.
У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи, але не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом.
Відповідно до ст. 136 Кримінального процесуального кодексу України належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, зокрема на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.
Слід пам’ятати, що у разі отримання повістки посадовою особою Держаудитслужби з питань здійснення повноважень за місцем проживання постає потреба у повідомленні про зазначене її безпосереднього керівника. Підтвердженням участі у допиті та відсутності на робочому місці буде відмітка на самій повістці.
Якщо повістка не оформлена відповідно до зазначених вимог, вважається, що особа не була належно викликана, тому обов'язок прибути до слідчого або прокурора для участі у допиті у неї не виникає.
Водночас варто зауважити, що за невиконання свідком покладених на нього обов'язків передбачена відповідальність.
За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 67 Кримінального процесуального кодексу України.
У ст. 139 Кримінального процесуального кодексу України передбачені наслідки неприбуття свідка без поважних причин на виклик – накладення грошового стягнення у розмірі:
- від 0,25 до 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб – у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;
- від 0,5 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб – у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.
Слід пам’ятати, що поважними причинами неприбуття особи на виклик згідно зі ст. 138 Кримінального процесуального кодексу України є:
1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання;
2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;
3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);
4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;
5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;
6) смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;
7) несвоєчасне одержання повістки про виклик;
8) інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.
Крім того, до свідка, який без поважних причин не прибув на виклик, може бути застосовано привід.
Привід – це примусове супроводження особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.
Відповідно до ст. 224 Кримінального процесуального кодексу України допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати.
Допит не може тривати без перерви понад дві години, а загалом – понад вісім годин на день.
Перед допитом встановлюється особа, роз’яснюються її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань.
Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо та/або відеозапис. Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті.
За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.
Після ознайомлення з протоколом допиту потрібно поставити свій підпис.
Якщо протокол написаний на кількох сторінках, допитувані підписують кожну сторінку протоколу, а потім протокол загалом.
Після належного оформлення протокол допиту стає документом та джерелом доказу в кримінальному провадженні.
Варто зазначити, що ст. 67 Кримінального процесуального кодексу України передбачено також наслідки невиконання свідком обов’язку давати показання та давати правдиві показання.
За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 384 Кримінального кодексу України завідомо неправдиве показання свідка під час провадження досудового розслідування або в суді караються виправними роботами строком до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі строком до двох років.
Відповідно до ст. 385 Кримінального кодексу України відмова свідка від давання показань у суді або під час провадження досудового розслідування карається штрафом від 50 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом строком до шести місяців.
За таких умов важливо знати, що відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи своїх близьких родичів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України до близьких родичів та членів сім’ї належать – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, зокрема особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Тож обізнаність своїх прав та можливостей є запорукою уникнення правового нігілізму та протиправних посягань як зі сторони правоохоронних органів, так і будь-яких фізичних та юридичних осіб.
 
Олександр Кикоть,
начальник відділу забезпечення
взаємодії з правоохоронними органами
та звітності Департаменту взаємодії з
правоохоронними органами
Держаудитслужби