Фінансовий Контроль

Всеукраїнський науково-практичний журнал

Вхід / Реєстрація

Journal

ЗАПИТАННЯ ТА ВІДПОВІДІ

Дата розміщення новини: 2019-02-04

1. В чому суть внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту в бюджетних установах?
Оксана Міщенко, м. Бердичів
 
 
 
Відповідає фахівець: Людмила Проскурня
головний державний фінансовий інспектор
Департаменту контролю у галузі ЖКГ,
інфраструктури та зв’язку Держаудитслужби
 
Згідно з ч. 1 ст. 26 Бюджетного кодексу України контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує:
1) оцінку управління бюджетними коштами (зокрема проведення державного фінансового аудиту);
2) правильність ведення бухгалтерського обліку та достовірність фінансової і бюджетної звітності;
3) досягнення економії бюджетних коштів, їхнього цільового використання, ефективності та результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень;
4) проведення аналізу та оцінки стану фінансової і господарської діяльності розпорядників бюджетних коштів;
5) запобігання порушенням бюджетного законодавства та забезпечення інтересів держави у процесі управління об'єктами державної власності;
6) обґрунтованість планування надходжень і витрат бюджету.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів в особі їхніх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їхнє здійснення у своїх закладах та у підвідомчих бюджетних установах.
Бюджетним Кодексом України визначено, що внутрішній контроль є комплексом заходів, що застосовуються керівником для забезпечення дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до поставленої мети, завдань, планів і вимог щодо діяльності бюджетної установи та її підвідомчих установ.
Отже, саме внутрішній контроль допомагає розкрити слабкі місця, швидше виявити істотні порушення у використанні та управлінні державними фінансами та, особливо, у формуванні й використанні доходів, які отримують бюджетні установи.
Внутрішнім аудитом, відповідно до норм законодавства, є діяльність підрозділу внутрішнього аудиту в бюджетній установі, спрямована на вдосконалення системи управління, запобігання фактам незаконного, неефективного і нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності бюджетної установи та підвідомчих їй бюджетних установ, поліпшення внутрішнього контролю.
Основні засади здійснення внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту та порядок утворення підрозділів внутрішнього аудиту визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2011 № 1001 «Деякі питання утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» (далі – Постанова КМУ № 1001).
Відповідно до п. 15 Постанови КМУ № 1001 керівник центрального органу виконавчої влади, його територіального органу та бюджетної установи для проведення на належному рівні внутрішнього аудиту забезпечує:
1) надання підрозділу повного і безперешкодного доступу до документів, інформації та баз даних, які стосуються проведення внутрішнього аудиту;
2) комплектування підрозділу з урахуванням вимог, установлених цим Порядком, добір кадрів відповідної кваліфікації з високими діловими, професійними та моральними якостями, систематичне підвищення їхньої кваліфікації та навчання;
3) створення належних умов для проведення внутрішнього аудиту шляхом затвердження планів та підписання звітів, надання достатнього строку для проведення внутрішнього аудиту, своєчасного розгляду аудиторських звітів і рекомендацій;
4) вжиття відповідних заходів реагування за результатами проведення внутрішніх аудитів;
5) розгляд рекомендацій щодо удосконалення системи внутрішнього аудиту, наданих Мінфіном, а також здійснення відповідних заходів за результатами їхнього розгляду.
Отже, використовуючи інформацію внутрішнього аудиту, керівництво може оперативно і своєчасно внести корективи до діяльності установи та ліквідувати недоліки.
 
 
2.Фізична особа має у власності земельну ділянку для садівництва та планує використовувати її для будівництва житлового будинку і господарських будівель. Чи потрібно змінити цільове призначення земель? У разі потреби, яким чином законно оформити зміну?
С. Андрущенко, м. Миколаїв
 
Відповідає фахівець: Ростислав Щербенко
начальник відділу державного фінансового аудиту в галузі сільського господарства Департаменту контролю в аграрній галузі, екології та природокористування Держаудитслужби
 
 
 
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки – використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Ст. 19 Земельного Кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії як землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови тощо.
Відповідно до ст. 38 Земельного Кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Ст. 39 Земельного Кодексу України передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Отже, ділянка для індивідуального садівництва належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, а землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) – до земель житлової та громадської забудови.
З огляду на викладене, цільове призначення земельної ділянки необхідно змінити.
Відповідно до ст. 20 Земельного Кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їхнього відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.
Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться:
• щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, – сільською, селищною, міською радою;
• щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, – районною державною адміністрацією;
• щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або якщо районна державна адміністрація не утворена, – Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.
Для зміни цільового призначення земельної ділянки непотрібне надання дозволу жодного органу виконавчої влади.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення.
Підставою для розробки проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення землі є заява власника на зміну цільового призначення, із якою слід звернутися до землевпорядної організації для виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення та укласти договір на виконання робіт із виготовлення проекту.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про землеустрій» розробниками документації із землеустрою є:
• юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою;
• фізичні особи – підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.
Відповідно до ст. 1861 Земельного Кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов’язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об’єкт будівництва або планується розташування такого об’єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури. Якщо місто не входить до території певного району, – до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а коли такий орган не утворений, – до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується органом Держгеокадастру, який здійснює погодження проекту землеустрою по принципу екстериторіальності (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2016 № 580 «Деякі питання реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру») та виконавчим органом міської ради у сфері містобудування та архітектури.
Слід зауважити, що відповідно до п. 4 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території, забороняється. Тому попередньо слід звернутися до міської ради за інформацією про наявність такого плану. У разі його відсутності слід розробити план зонування території додатково.
Затверджений проект щодо зміни цільового призначення земельної ділянки необхідно подати державному кадастровому реєстратору до місцевого управління Держгеокадастру для внесення відомостей про зміну цільового призначення до Державного земельного кадастру та отримання витягу з кадастру зі зміненим цільовим призначенням.
Насамкінець слід звернутися до державного реєстратора з метою реєстрації права власності на земельну ділянку зі зміненим цільовим призначенням в Державному реєстрі речових прав та отримати інформацію про внесення відомостей до реєстру прав.