Фінансовий Контроль

Всеукраїнський науково-практичний журнал

Вхід / Реєстрація

Journal

Проблемні питання розгляду інформаційних запитів

Дата розміщення новини: 2018-12-28

Як громадяни реалізують право на доступ до інформації, що таке інформаційний запит, які терміни відповіді на нього, чи дозволяється відмова на інформзапит, світовий досвід доступу до інформації – про все це в нашій статті
 
Прозорість влади є необхідною умовою забезпечення передбачених Конституцією України прав громадян на інформацію та участь в управлінні державними справами.
Право на доступ до інформації є одним із основоположних прав людини і громадянина, що забезпечує становлення демократичного суспільства. Статтею 34 Конституції України гарантується право кожного на вільний збір, зберігання, використання і поширення інформації – зазначене також закріплено і Загальною декларацією з прав людини.
Правове регулювання доступу до інформації здійснюється відповідно до положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон).
У зазначеній статті ми розглянемо повноваження органів державної влади із забезпечення доступу до публічної інформації.
Зокрема, доступ до інформації забезпечується її розпорядниками шляхом систематичного й оперативного її оприлюднення та надання інформації за запитами.
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації згідно із Законом є:
1) запитувачі інформації – фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Слід зауважити, що Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Законом, з-поміж інших, розпорядниками інформації визнаються суб'єкти владних повноважень: органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Так, ст. 19 Закону передбачає, що запитувач має право звернутися із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит може бути індивідуальним або колективним та подаватись в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Головне, щоб він містив інформацію про запитувача, зокрема ім’я (найменування), його адреса, можна також вказати адресу електронної пошти та номер телефону. В запиті має бути вказаний загальний опис інформації або вид, назва, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, коли є такі відомості. Звичайно, якщо запит подається у письмовій формі, він має бути підписаний із зазначенням дати звернення.
Визначення поняття «публічна інформація» наведено у ч. 1 ст. 1 Закону, відповідно до якої публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених Законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законодавством. Також не може бути відмовлено особі у праві на доступ до інформації, крім випадків, коли інформація є конфіденційною, таємною або службовою інформацією з обмеженим доступом.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб’єктом владних повноважень у процесі виконання ним своїх обов’язків.
Відповідь на запит про отримання публічної інформації повинна бути надана запитувачеві не пізніше ніж за п’ять робочих днів з дня отримання такого запиту або, у випадку значного обсягу інформації, не пізніше ніж за двадцять робочих днів, з обґрунтуванням такого продовження. Плата за отримання інформації може встановлюватися лише на відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк – у тому випадку, якщо обсяг запитуваної інформації перевищує 10 сторінок. Однак це не стосується інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес.
Варто наголосити, що за порушення права громадян на доступ до інформації, неправомірну відмову в наданні інформації законодавством України встановлено механізми відповідальності та відновлення порушеного права.
Так, у випадку ненадання інформації за запитом протягом встановленого строку, надання неповної або недостовірної інформації або неправомірну відмову у її наданні запитувач має право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність розпорядника інформації до керівника розпорядника, вищого органу або до суду.
Водночас, інколи трапляється так, що в сфері доступу до публічної інформації спостерігається зловживання, яке полягає в тому, що особа звертається до державних органів з величезною кількістю запитів не для отримання потрібної інформації, а для очікування помилки державного органу, щоб отримати підставу для скарги.
Отже, у разі, якщо ви зустрілися з подібним у своїй роботі, основним вашим завданням як розпорядника інформації є чітке і суворе дотримання вимог Закону та недопущення порушень прав запитувача при наданні інформації чи наданні вмотивованої відмови на такі запити.
Тема «Зловживання правом на доступ до публічної інформації» неодноразово обговорювалася. Для прикладу, Ірина Кушнір, екс-представниця Уповноваженого з прав людини, начальниця управління з питань підготовки конституційних подань та дотримання права на доступ до публічної інформації у статті «Закону «Про доступ…» потрібна норма про зловживання правом» зазначила: «Засипання» державних органів запитами інколи стає систематичною діяльністю певних осіб і їх мета точно не в тому, щоб реалізувати своє право на свободу слова. Це одразу видно і з характеру запитуваної інформації, і з систематичності дій.
Ось так унікальний інструмент громадянського суспільства стає зброєю, яка вихолощує значення доступу до публічної інформації, породжує негативне ставлення до нього з боку державних органів, яке, звичайно, вплине і на реалізацію права добросовісних запитувачів.
Такими діями з фундаментального права, яке є основою належного урядування, можна зробити шкідливого монстра, засіб для помсти за якусь образу або засіб для отримання грошей з державного бюджету у вигляді компенсації за порушення.
Наголошую, що я не захищаю державні органи, я захищаю суспільний інтерес, який полягає в належному функціонуванні як останніх, так і доступу до публічної інформації.
Виникає вічне питання, що робити для усунення можливості зловживати правом?
По-перше, як дотримуються права в державі, залежить від суспільства, яке має вміти їх реалізовувати та захищати. А також бути готовим нести відповідальність за зловживання.
По-друге, Україна все ж таки має прийняти зміни до законодавства в сфері доступу до публічної інформації, однією із таких змін має бути введення норми про зловживання.
До речі, зважаючи на те, що жоден законопроект, який підсилює ефективність доступу до публічної інформації, вже три роки поспіль не розглядається парламентом, як варіант, громадянське суспільство може використати своє право на подання електронної петиції.»
За таких обставин, згідно з Інформаційною довідкою, підготовленою Європейським інформаційно-дослідницьким центром на запит Комітету Верховної Ради України «Міжнародний досвід законодавчого регулювання доступу до публічної інформації», законодавство європейських країн з питань доступу до інформації має деякі обмеження щодо доступу до такої інформації. Зокрема, у Федеративній Республіці Німеччина закон про Свободу інформації визначає, що запитувана інформація повинна бути надана запитувачу якнайшвидше: максимальний термін – один місяць. Суб’єктом надання інформації є Федеральні органи та установи, фізичні або юридичні особи (розглядаються як еквівалент влади), які надають доступ до інформації. Заявка може бути відхилена, якщо заявник уже володіє запитуваною інформацією або запитувану інформацію можна отримати із загальнодоступних джерел.
У Великій Британії згідно із законом про свободу інформації державний орган повинен дати відповідь на запит протягом 20 робочих днів. У випадку, якщо за послуги надання інформації потрібно заплатити, відповідь на інформацію надається протягом 20 робочих днів після зарахування коштів про оплату. Інформацію надають: урядові відомства, інші державні органи, комітети; місцеві ради; школи, коледжі, університети; медичні заклади; державні компанії; музеї, що фінансуються державою, поліція. Державна установа не зобов’язана опрацьовувати ідентичний чи подібний запит від особи, що попередньо вже отримала необхідну інформацію, у випадку, якщо не минув достатньо обґрунтований проміжок часу від моменту, коли була дана відповідь на попередній запит. Державна установа не зобов’язана опрацьовувати упереджений запит.
В Естонській Республіці законом про публічну інформацію визначено, що відповідь на запит повинна бути надана якомога швидше (негайно), але не пізніше ніж протягом п’яти робочих днів. Якщо запит сформульовано нечітко, незрозуміло, про що запитує суб’єкт запиту, власник інформації в п’ятиденний термін (робочі дні) повинен надіслати прохання про уточнення запиту. Термін надання відповіді на запит рахується з наступного дня. Власники інформації – державні та місцеві органи влади, юридичні особи публічного права, приватні юридичні та фізичні особи, якщо ці особи виконують громадські обов'язки (надання освіти, охорони здоров’я, соціальні/державні послуги) відповідно до закону, адміністративних регулювань та договорів. Власник інформації може відмовитися від виконання запиту про надання інформації, якщо запитувана інформація попередньо вже була надана особі, яка робить запит, та не обґрунтовано причин повторного отримання інформації.
На доповнення до викладеного у статті слід зазначити, що запит про доступ до інформації є далеко не єдиним засобом реалізації права на інформацію громадянами. Крім нього також передбачені звернення громадян до органів державної влади та місцевого самоврядування у формі пропозиції, заяви чи скарги – порядок їхнього розгляду регулюється Законом України «Про звернення громадян».
 
Максим Гущин,
начальник відділу комунікацій,
зв’язків з громадськістю та
розгляду звернень громадян
Держаудитслужби