Фінансовий Контроль

Всеукраїнський науково-практичний журнал

Вхід / Реєстрація

Journal

Таємниці та принади озера Світязь

Дата розміщення новини: 2018-10-16

Дивовижну природу Шацьких озер, де збереглись місця, куди не ступала нога людини, де водяться загадкові чудовиська, де посеред найбільшого озера України стоїть таємничий острів, руйнує варварське будівництво розкішних котеджів
 
– А ми, коли рибалимо, то воду п’ємо лишень з озера, – відповів Никифорович і на доказ зачерпнув пластиковим ковшем, яким воду з човна вичерпують, ранкової прохолодної світязької води – такої прозорої, що дно за вісім метрів видно. За однією із легенд назва «Світязь» походить від слова «світла» – вода світла. До речі, ця унікальна прозорість води наприкінці цього літа для декого обернулася лихом. Приїжджі відпочиваючі, мати 28 років та її 10-літній син, попливли катамараном подалі від берега, де вирішили покупатися. Ймовірно, подивившись вниз, їм здалося, що там мілко, і жінка з хлопчиком безпечно стрибнули у воду, де насправді води було з головою – плавати ж обоє не вміли…
 
Окрім виняткової прозорості, якої не зустрінеш ніде більше у водоймах України, вода Світязя славиться небувалим вмістом срібла і гліцерину. «Жива вода», – каже Никифорович. І він не жартує: рани, шрами та інші «вавки» на тілі тут загоюються – очам не віриш. А волосся від тутешньої м’якої води без усіляких шампунів стає шовковим як пух лебедів, що гніздяться в очеретах Світязя. Колись світязьку воду возили до Речі Посполитої, щоби тамтешні шляхетні пані приймали цілющі ванни.
 
– Ще років десять тому риби в озері було стільки, що ми з жінкою, коли приїздили на відпочинок, в їдальні не харчувалися, – продовжує свою розповідь Никифорович, – вранці – риба варена, на обід – юшка з риби, на вечерю – риба смажена.
 
– Ще й котів тутешніх карасиками підгодовував, – посміхається рибалка.
 
– А тепер? – запитую, киваючи на десяток окунів та краснопірок, що били хвостами на дні човна.
 
– А тепер на Світязі розвелося стільки браконьєрів, що де не закинь вудочку – скрізь сітку зловиш. А лебеді? Одного часу їх більше чотирьох сотень озером плавало , а тепер два десятки лишилося, і ті – лякливі. Я весло підніму, а вони тікають – бояться браконьєрської гвинтівки…, – закінчив речення сердитий Никифорович недрукованими словами.
 
«Лох-неське» чудовисько Шацьких озер
 
Так, браконьєрство – біда Шацьких озер, до яких належить і Світязь. Здавалось би, саме для того і був створений 1983 року Шацький національний природний парк – заповідна зона, де повинні суворо охоронятися кожне деревце у лісі, кожна рибина в озері. До заповідника входить 28 диво-озер. Скажімо, озеро Піщане, на березі якого побудований санаторій «Лісова пісня», має цілющу воду, яка купу хвороб, зокрема вади зору, зцілює – розповідають багато випадків, коли відпочиваючі «очкарики» поверталися додому без окулярів. Ще бездітним батькам озерна вода не раз допомагала.
 
А, до прикладу, в Люцимирі колись зловили сома довжиною чотири з половиною метри – пригадують, що дітей з уроків відпустили, аби ті подивилися на гіганта. В озері ж, що місцеві називають Лісним, бачили, як божаться тамтешні рибалки, чудовисько на кшталт лох-неського – тільки менше за розмірами. З’являється воно пізно вечері або вночі – і перед його появою вода в озері починає вирувати. Казали місцеві, що рибалки, які хоча б здалеку бачили чудовисько, більше до озера не заходять. А один тамтешній столяр, начебто після зустрічі з таємничим озерним мешканцем, кинув пити і повернувся до жінки, яку давно покинув.
 
Є в Шацькому національному парку рідкісні озера з первозданною природою та незайманими берегами (є місця, де ніколи нога людини не ступала), яких на картах та в обліку заповідника взагалі не знайдете. Вони невеличкі, розташовані в глухих лісних хащах, а стежки до них знають лише старі люди. Розповідають, і то пошепки та перехрестившись, що доступ до таких озер охороняється непрохідним багном і трясовинням, в яких назавжди залишився вже не один сміливець. А озеро Мошно, що за два кілометри від Білорусі, місцеві жителі називають озером для начальства – там водилося стільки делікатесних вугрів та іншої риби, що всі підношення для секретарів обкомів і райкомів, директорів, всіляких перевіряючих виловлювались саме тут – мішками...
 
Вугор на хабар
 
Отже, всі ці дивовижні озера об’єднані до Шацького національного природного парку, що охороняється законом. Створена купа спеціалізованих охоронних структур – Державна екологічна інспекція, рибний патруль, охорона Шацького національного природного парку та інші, які мають суворо контролювати вилов риби у заповідних озерах.
Проте..! Никифорович правий. Восени вранці на голубому горизонті Світязя – перлині Шацьких озер – ви можете побачити цілу армаду човнів. І вудки з них не стирчать – суворі дядьки у камуфляжних робах і в армійських накидках хімзахисту тягнуть сіті. «А куди дивляться всілякі патрулі і інспектори», – запитаєте ви? Хтозна, але в Шацьку подейкують, що браконьєри діляться з інспекторами уловом. Між іншим, такий суперделікатес як вугор – улюблений хабар усіх чиновників ще з радянських часів – коштує на базарі в Світязі 500 – 600 грн (залежно від розмірів).
 
 
Никифорович, котрий не може без озера
 
Никифорович – для Світязя що якір для моряків, витатуюваний на руці або вигравіруваний на кокарді. Символ... Фішка... Талісман... Уявіть: кожного літа протягом 43 років – уже два покоління встигло вирости – він з родиною приїжджає відпочивати на Світязь. Його знають усі тутешні: від собак та котів, що підживлюються на пляжі, й до галасливих тітоньок, які продають пиріжки на пляжі. За Никифоровичем тут навіть погоду визначають: іде він вранці з веслами і вудками до озера рибалити – значить, дощу сьогодні не буде. Мені здається, якщо, не дай Боже, Никифорович одного літа чомусь не приїде на Світязь, то курортний сезон на озері не відбудеться: обміліє воно чи ще яка напасть. Не може Никифорович без Світязя. Мабуть, Світязь без Никифоровича – також.
 
І кожного року він поселяється у пансіонаті «Шацькі озера» в дерев’яному будиночку біля самого берега. Це така шпаківня для дуже невибагливих людей, де є два пружинних ліжка, казарменна тумбочка, буває допотопний холодильник. Коли дощ – там романтично капає, а коли вітер – загадково скрипить. Коштує такий «люкс» – 100 грн за ліжко-місце. Колись ці зо два десятки прибережних будиночків належали пансіонату, але з роками без ремонту «захиріли», тож підприємливі місцеві жителі взяли їх в оренду та здають відпочиваючим. Нові господарі зробили б ремонт «шпаківень», але вони не впевненні у завтрашньому дні.
 
– З кожним роком я спостерігаю занепад пансіонату, – чистячи рибу на ганку свого будиночка, зітхає Никифорович. – Думаю, що це робиться зумисне, аби швидше розвалити пансіонат, збанкрутити, і все для того, аби на цьому ласому шматку берега побудувати приватні котеджі. Гляньте, навколо озера вони ростуть як гриби після дощу. Ліси під них вирубують гектарами, щоб їх…
 
Замість лісів – котеджі
 
Навколишні ліси для озера Світязь – це не просто гарна оправа для коштовного діаманта, без яких рідкісна курортна водойма втратить свою красу і цінність. Озеро Світязь і навколишній ліс – це єдина екосистема, і подібної, за визначенням ЮНЕСКО, немає в усій Східній та Центральній Європі. Втративши лісові насадження, озеро швидко перетвориться на велику «ковбаню» без цілющих властивостей води, без рідкісної лікувальної глини на дні, без сотень видів птахів, що гніздяться на озері та на берегах, без риби, якою поки що кишить Світязь. Врешті – без свого неповторного колориту, що притягує сюди відпочиваючих, які замість південній спеці надають перевагу лагідному теплу, замість курортному метушливому галасу – спокою лісу і штилю, замість гучним дискотекам – співу пташок.
 
Проте вже чути і бензопилу. Ігноруючи заповідну зону, де на суворому обліку має бути кожне деревце, місцева влада – Шацька райрада – дає дозвіл на вирубку гектарів безцінного прибережного лісу і на подальшу забудову. Лісу поруч з пансіонатом «Шацькі озера», куди раніше відпочиваючі ходили за грибами, нині вже майже не залишилося – лише двометрові мури з відеокамерами, а за ними котеджі – дебелі та потворні, адже, наче вулики, мусять вмістити якомога більше відпочиваючих. Це, так звані, вілли. Вони здаються курортникам. Номери там коштують від 200 до 700, а зустрічається – і тисячу гривень за добу. Кожна збудована на березі Світязя вілла – то екологічна біда: без вороття вирубаний ліс; через відсутність централізованої каналізації відходи «вулика» ідуть у землю, а далі – до озера; автівки постояльці тримають на віллах, тож рух транспорту заповідним лісом – як на автобані.
 
Окрім житла для відпочиваючих, на заповідних берегах Світязя бурхливо будуються помешкання місцевої, обласної та столичної «знаті» – прокурорів, есбеушників, депутатів різних рівнів, суддів, митників, поліцейських начальників. Ці новосели Світязя нищать первозданну природу ще більш безбожно – намивають береги, будують причали, користуються плавзасобами із забороненими бензиновими двигунами тощо.
 
Розповідають, що в часи президентства Януковича його менший син Вітя з братвою частенько берегами озера на всюдиходах гасали, качок і диких свиней розганяючи. А менший Азаров – Олексій – у живописному урочищі Гряда побудував три будинки, причому і матеріали, і будівельники були з тієї самої знаменитої Хонки. Цікаво, що після зміни влади 2014 року ці маєтки в одного із стовпів «злочинної влади» не відібрали – приїхали люди від Азарова, кругляк з рідкісних порід скандинавської хвої акуратно розібрали, завантажили на лісовози і вивезли в невідомому напрямку.
 
Отже, колись доступне озеро, де кожен міг порибалити, покупатися, провести відпустку з родиною, перетворюються на столичну Конча-Заспу з власними пляжами, шлагбаумами, охоронцями, заборонами.
 
Каменяр з Полтавщини
 
– Не той уже Світязь, що колись був, – сумно визнала людина, яка вже п’ятий десяток років знається з цим озером.
 
Никифорович – родом з Полтавщини, після закінчення Полтавського інженерно-будівельного інституту отримав направлення на роботу до Луцька. Розпочинав майстром будівельної дільниці, а закінчив будівельну кар’єру начальником будуправління. 57 років він будував лікарні та котельні. На пенсії уміння професійно класти цеглу чоловікові згодилося. Тепер Никифорович – майстер нарозхват. Його запрошують до сіл мурувати печі, на дачі – класти грубки та кам’яні мангали, до заможних будинків – викладати каміни, «біля яких господарі сидять у кріслах-качалках, курять сигари та читають газети». Теперішнє ремесло, власне, і дає Никифоровичу можливість щороку їздити на Світязь і 30 – 40 днів тут варити юшку та засмагати під улюбленою сосною.
 
Цим літом сусідом у будиночку нашого муляра був батько вітчизняних метеорологів Кульбіда. Никифорович розповідає, що головний синоптик – «хоч і в телевізорі кожен день, але дуже порядна і скромна людина» – спав на іржавому скрипучому ліжку і копав Никифоровичу черв’яки. Незамінним помічником для рибалки був знаменитий метеоролог – запитаєш про завтрашню погоду, він примружить око, подивиться спочатку на небо, потім на воду, потім у свій смартфон і видасть точнісінько наче Господь-Бог, що погодою керує.
 
Між іншим, доводилося Никифоровичу бувати на відпочинку і в Турції, і в Болгарії, і в Єгипті, але каже, що краще ніж на Світязі йому ніде не було. Я йому вірю.
 
 
Як мене до розгадки не допустили
 
…Острів. Безлюдний. Таємничий. Підвідомчий дев’ятому управлінню КДБ (охорона керівників комуністичної партії та уряду СРСР). Належить до «програму післяорбітальної реабілітації космонавтів»...
 
Все це – про клаптик землі площею 7 гектарів, що знаходиться посеред озера Світязь. Пам’ятаю, року десь 85-го, відпочиваючи із сім’єю на Світязі, я – 12-річний хлопчина – без дозволу батьків взяв «крипу» (так у тих краях називають дерев’янний човен з веслами) і повеслував на острів. Легенд і таємниць про нього ходило, мабуть, більше, аніж про «Таємничий острів» Жуль Верна, тож дуже вже хотілося самому розкрити таїну загадкової землі посеред озера. Оце, думаю, хлопці будуть заздрити – стану як п’ятнадцятирічний капітан (за одноіменним романом Жуля Верна).
 
Десь метрів за триста до острова, коли вже було чітко видно чудернацькі кущі і дерева, яких я раніше не бачив, дуже красивий, наче ганок казкового терема, дерев’янний пірс – зненацька з очерету на мене виплив моторний катер. Такі я бачив лише у фільмах.
 
– «Разворачивай свою галеру и аллюром – назад!», – скомандував чоловік у катері.
 
Я хотів було «виклянчити" у дядька дозволу хоч на хвилину зійти на берег, але він ТАК на мене подивився (спекотного дня мені раптом стало холодно), що бажання проситися пропало. Втомлений, я наліг на весла.
 
 
Загадки райського острова
 
Острів озера Світязь – це клубок таємниць та загадок. У різні часи за його кінчики смикали краєзнавці, місцеві жителі, допитливі відпочиваючі, вчені, історики, шукачі пригод, але остаточно розмотати цей потаємний клубок ще не вдалося нікому.
 
Перша таємниця
В роки Другої світової війни на острові розташовувався засекречений підрозділ гітлерівської розвідувальної школи абвера – «Абверштелле». Завданням особового складу підрозділу було формування з уже підготовлених кадрів «зафронтових розвідувально-диверсійних груп» та, як написано в обривках начебто знайдених документів, «діяльність з дезорганізації тилу противника». З позиції секретності озерний острів (до найближчого берега – 3 км) – ідеальне місце для підрозділів військової розвідки і контррозвідки. Старші мешканці Світязя пам’ятають гучні вибухи на острові у червні 44-ого – можливо, це була евакуація та зачистка території.
 
Достеменно невідомо, чи залишили підлеглі адмірала Канаріса на острові якісь документи чи інші артефакти, але «чорні» археологи з металошукачами періодично тут з'являються.
 
Друга таємниця
Світязький острів без перебільшення можна назвати райським: лагідний клімат, тиша, лише – переспів екзотичних птахів (тривалий час острів досліджували орнітологи), дикі, нелякані людьми, тварини, унікальна рослинність – чи не вся Червона книга. І, звісно, що такий благословенний куточок землі не могли не облюбувати радянські партійні бонзи. 1958 року на острові починається, а 1961-го завершується спорудження будинку відпочинку для «членів Політбюро Центрального комітету Комуністичної партії СРСР, членів Центрального комітету Комуністичної партії УРСР, членів Президії Верховної Ради УРСР, міністрів, керівників відомств…». Будівництво було засекречене, і лише, коли стали проводити електрику та зв’язок, місцеві жителі зрозуміли, що на острові відбувається «ЩОСЬ ТАКЕ» – адже електрокабель тягнули… на дні озера.
 
Мені не вдалося добути поіменний список усіх союзних та республіканських начальників, хто відпочивав у затишному, під охороною, особняку на Світязі. Достовірно відомо ім’я лише одного високопоставленого відпочивальника – Микита Сергійович Хрущов.
 
Третя таємниця
– Мені особисто розказував космонавт Артюхін, що цей острів вони вибрали, бо з орбіти він виглядає фантастично, – розповідає єгер Андрій, за яким протягом 70-их роки був закріплений острів. Він влаштовував поважним гостям рибалку, полювання…
Кращого клімату та умов для реабілітації після польоту в космос аніж на острові озера Світязь – годі й гадати. Першими з космонавтів тут побували Павло Попович та Юрій Артюхін, коли повернулись з навколоземної орбіти, виконавши місію «Союз-14». Бував в острівному особняку і Юрій Гагарін. Коли саме – інформація засекречена і, ймовірно, знаходиться в архівах «дев’ятки» КГБ (нині – ФСБ).
 
Окрім партійних функціонерів та космонавтів на острові відпочивали Алла Пугачова, Анатолій Литвинов, Софія Ротару та інші відомі артисти. Жителі Світязя на човнах доставляли знаменитостям рибу, гриби, ягоди, молоко, самогон.
 
Отже, загадковий, колись закритий для простих смертних, острів на найбільшому озері України з рідкісною флорою і фауною, де все дихає історією і таємницями. Унікальний музей! Ви відмовились би від екскурсії туди на човні? Отож бо...
 
Проте дулю з маком вам, а не історичний особняк! Немає вже його… Санаторій СБУ, що на іншому березі Світязю, за бюджетні кошти охороняється парканами, відеокамерами та суворими дядьками у цивільному. Мисливські угіддя, де полює «знать», так сторожать, що селянин підводу з хмизом не провезе. А історичному об’єкту, який міг би стати національним надбанням, візитівкою волинського курорту – охорону не забезпечили. Вандали спочатку перетворили будинок на пристанище для «п’янки», а згодом по цеглинах і дощечках почали розтягувати його. «Немає коштів на охорону острову», – кажуть місцеві чиновники. А куди ж витрачаються гроші, що збираються при в’їзді до Шацького національного природного парку (так званий, екологічний збір з авто), куди протягом курортного сезону за добу заїзджають тисячі машин?
 
…Залишки особняку з надписами «Тут був Вася» демонтували і, як розповів директор Шацького національного природного парку Володимир Захарко, збираються заново зібрати на хуторі Гушівському. Погодьтеся, це те саме, що статую Свободи перевести на Північний полюс.
 
Відпочинок по-домашньому
 
Село Світязь, на околицях якого розташоване найбільше українське озеро, поки ще не стало таким як Ялта чи Очаків, що живуть винятково з курортного сезону. Тут у людей ще є городи, хтось тримає свиней, хтось корів, дехто їздить на роботу до сусіднього Шацьку, Любомля чи до Білорусі (до кордону – 25 км). Проте з кожним роком село все більше експлуатує своє приозерне розташування. Вже фактично не залишилося в селі двору, в якому не здавалося б житло відпочиваючим. Причому, якщо раніше пускали курортників до хати в кімнати з іконами, сервантами і дітьми на печі, то нині жителі будують і здають в найм «номера». Це дерев’яні, іноді просто з фанери (бувають з дешевих газоблоків), споруди у дворі вздовж паркану, що нагадують залізничний вагон. Кімнати там трішки більші за купе, всередині два – три ліжка, саморобний стіл, стільці. Коштують такі апартаменти (за «койко-місце»): 150 грн, коли двір біля самого озера, 100 грн – 200 – 300 метрів від озера, 80 грн – півкілометра до озера і 50 грн – у протилежному від озера кінці села.
Саша живе за 400 метрів від урочища «Куточок рибалки», і його «койко-місця» коштують 80 грн. Має десять кімнат в «номерах», а ще, коли серйозний наплив відпочиваючих, здає хату, а сам із жінкою та двома дітьми перебирається до столярки. Він столяр. Виготовляє тапчани, столи для «номерів» і продає односельчанам.
 
У курортному бізнесі задіяна вся Сашина родина. Жінка Оля вчителює на півтори тисячі гривень, а у вільній час прибирає «номера», міняє постіль та пече пиріжки на продаж. А донька Софія, наче Червона шапочка, кладе пиріжки до кошика, сідає на велосипед і їде на пляж: «Домашні пиріжки! З сиром, ожиною, чорницею, вишнею!». Ох, і смачні! На домашньому молоці замішані. Я у Софії був постійним покупцем.
 
Орендуючи нехитрий світязький «номер» з мухами на вікні (бо корова у дворі), зі співом раннього півня, з ґвалтом голодної свині, я відчував домашню, майже сімейну атмосферу – в «одесах і турціях" такого не відчуєш. Ось господар задосвіта виходить з хати в трусах і нечесаний та йде годувати худобу. Під обід прийшла його теща і на весь двір розпинає зятя, що не так викосив пайовий наділ. Їй-Богу – як удома.
 
Також Саша має старого катамарана та новенького човна на веслах, яким дуже пишається: воду не «травить», добротний, стійкий – можна і в шторм на озеро виходити. Ці судна господар за 80 грн на годину здає відпочивальникам. Командує сімейним флотом менший син Ігор. Якщо попросять, може доставити відпочивальників на острів та екскурсію провести.
 
…Вже запаковуючи речі та наостанок поринаючи в озеро, я зрозумів вусатого Никифоровича. Світязь вартий того, щоб сюди повертатися знову і знову. Тим більше, що мені розповів пасічник (колишній лісничий), в якого я купував мед, що 1899-го академік Тутковський розкопав на острові кам’яні руїни Княжої доби. Вивчивши розкопки, вчений припустив, що там може бути захований скарб – місце ідеальне. Але це – секрет…
 
Віталій Цвид
Київ – Світязь – Київ