Фінансовий Контроль

Всеукраїнський науково-практичний журнал

Вхід / Реєстрація

Journal

ЗАПИТАННЯ ТА ВІДПОВІДІ

Дата розміщення новини: 2018-09-18

1. Як при створенні фермерського господарства отримати для господарювання землю, що належить до земель державної чи комунальної власності?
Андрій Мартинюк, Миколаївська обл.
 
Відповідає фахівець:
Богдан Самуляк
головний державний фінансовий інспектор
відділу інспектування в аграрній галузі,
екології та природокористування
Департаменту контролю в аграрній галузі,
екології та природокористування
Держаудитслужби
 
 
Основним актом законодавства, який регулює питання створення та діяльності фермерського господарства, є Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 № 973-IV (далі – Закон № 973). Він спрямований на створення громадянам умов для виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки й реалізації на внутрішньому та зовнішньому ринках, а також для забезпечення правового й соціального захисту фермерів України та раціонального використання і охорони земель фермерських господарств.
Відповідно до зазначеного закону, для створення фермерського господарства має бути волевиявлення громадянина чи громадян на ведення такого господарства та наявність хоча б однієї земельної ділянки, наданої їм у власність та/або в користування, зокрема в оренду, із певним видом цільового використання. Тобто набуття засновником права на земельну ділянку є першим та ключовим елементом, без якого неможливе створення фермерського господарства.
Особа, що бажає створити фермерське господарство, може отримати земельну ділянку для ведення фермерського господарства зі складу земель державної чи комунальної власності у власність або оренду.
Відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для ведення фермерського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання також додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи в сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Ст. 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де розташоване фермерське господарство.
Якщо на відповідній території розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній для цих підприємств. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній в районі. Слід заначити, що розмір земельної ділянки, яка може бути надана в оренду для ведення фермерського господарства, чинним законодавством не обмежується.
Відповідний орган виконавчої влади або органу місцевого самоврядування розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову для його надання.
Підставами для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів тощо.
Якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування не надано дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови для його надання, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний термін з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або місцевого самоврядування.
До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідний орган виконавчої влади або місцевого самоврядування, який передає у власність земельні ділянки державної чи комунальної власності, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом – після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Водночас варто зазначити, що відповідно до ст. 125 – 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, які оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Процедура державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їхніх обтяжень визначена Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, яким також встановлено перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов’язки суб’єктів у сфері державної реєстрації прав тощо.
За цих умов відмова органу виконавчої влади або місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду, а також відмова у державній реєстрації речових прав на земельну ділянку можуть бути оскаржені в суді.
 
2.Цікавлять нюанси оплати праці сумісників: чи індексується їхня заробітна плата?
В. Піцевий, м. Могилів-Подільський
 
Відповідає фахівець: Наталія Олійник
заступник начальника відділу Департаменту контролю у галузі
ЖКГ, інфраструктури та зв’язку
 
Чинне законодавство не обмежує громадян ані у виборі місця працевлаштування, ані в кількості місць роботи. Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу Законів про працю працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному чи одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Це дає можливість працівникам, окрім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.
Сумісництво – це виконання, окрім своєї основної, іншої роботи на умовах трудового договору.
Якщо працівник працює на іншому підприємстві – це класифікується як зовнішнє сумісництво, а якщо на тому ж підприємстві – таке сумісництво є внутрішнім.
Відповідно до ст. 1021 Кодексу Законів про працю працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. У разі встановлення нормованих завдань оплата здійснюється за кінцевими результатами фактично виконаного обсягу робіт. Проте встановлення для сумісників таких завдань не є обов’язковим. Під роботою, яка фактично виконана, мається на увазі також робота, виконання якої зафіксовано в табелі обліку робочого часу.
Незважаючи на розмір заробітної плати, надбавки чи доплати, які працівник одержує за основним місцем роботи, за виконання обов’язків за іншою посадою на умовах сумісництва йому встановлюється оплата відповідно до цієї посади (якщо чинним законодавством не визначено заборони на виплату окремих видів надбавок, доплат).
Нагадуємо, що відповідно до ст. 31 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.
Отже, на роботодавця покладена відповідальність виконувати вказану вимогу за кожною з посад, за якою має бути забезпечено оплату праці не нижче мінімальної заробітної плати. Це стососується і роботодавця, в якого працює зовнішній сумісник, і роботодавця, в якого єпрацівники, що разом з основною роботою обіймають посади за внутрішнім сумісництвом.
Щодо індексації заробітної плати за сумісництвом, то відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі – Порядок № 1078), індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Отже, заробітна плата за сумісництвом може індексуватися за умови, якщо сума проіндексованої заробітної плати за основним місцем роботи менше прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Відповідно до абзацу 1 п. 7 Порядку № 1078 особі, яка працює за сумісництвом, видається на її вимогу довідка з основного місця роботи про розмір доходу, що підлягає індексації, та проіндексованого доходу. На підставі цієї довідки здійснюється індексація доходів від роботи за сумісництвом у межах суми, що не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, з урахуванням отриманої заробітної плати за основним місцем роботи.
За відсутності такої довідки з основного місця роботи роботодавець, у якого особа працює за сумісництвом, не може визначити, у яких межах уже проіндексована заробітна плата працівника за основним місцем роботи, тож провести індексацію заробітної плати за сумісництвом не може й не має для цього підстав.
Хоча, слід зауважити, що враховуючи абзац 4 п. 4 Порядку № 1078, який наголошує, що частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає, то індексація заробітної плати за сумісництво фактично не проводиться через відсутність підстав для цього. Адже якщо особа працює на повну ставку за основним місцем роботи, то її місячна заробітна плата не може бути меншою за мінімальну (ст. 3 Закону України «Про оплату праці»).
 
3.У якому разі договори, подані учасником на підтвердження кваліфікаційної вимоги про досвід виконання аналогічних договорів, приймаються замовником як аналогічні та які договори вважаються аналогічними? Ірина Карпенко, м. Запоріжжя
 
Відповідає фахівець: Оксана Павлова
головний державний фінансовий інспектор відділу контролю суб'єктів господарювання Департаменту взаємодії з правоохоронними органами Держаудитслужби
 
Наразі чинний основний законодавчий документ у сфері закупівель – Закон України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIІІ (зі змінами) (далі – Закон України № 922).
Відповідно до вимог ст. 22 Закону України № 922 «…тендерна документація повинна містити один або декілька кваліфікаційних критеріїв до учасників відповідно до статті 16 Закону України № 922…». Частиною другою ст. 16 Закону України № 922 передбачено, що замовник встановлює один або кілька кваліфікаційних критеріїв, зокрема «…наявність документально підтвердженого досвіду виконання аналогічного договору…».
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 16 Закону України № 922 «…визначені замовником згідно з цією статтею кваліфікаційні критерії та перелік документів, що підтверджують інформацію учасників про відповідність їх таким критеріям, зазначаються в тендерній документації…».
Водночас Закон України № 922 та чинне законодавство у сфері закупівель не містить визначення поняття такого терміна як «аналогічний договір», що призводить до його різного тлумачення замовниками торгів.
Як наслідок, замовники торгів не конкретизують, які саме договори є підтвердженням вказаного кваліфікаційного критерію. На практиці, враховуючи досвід проведених контрольних заходів, трапляються випадки, коли замовники вважають аналогічними договорами такі договори:
- договір, у якому предмет договору повинен бути тотожним (чи таким самим) предмету закупівлі (наприклад: лише оливи мастильні);
- договір, де предметом договору може бути схожий (чи подібний) предмет закупівлі із врахуванням галузі застосування (наприклад: різні продукти харчування);
- договір незалежно від предмета договору;
- договір, який частково або повністю фінансується за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету;
- договір, укладений з бюджетною установою за результатами перемоги у процедурі торгів, проведеної відповідно до законодавства у сфері закупівель;
- договір, укладений з бюджетною установою без проведення процедур закупівель;
- договір, укладений під час фінансово-господарської діяльності (зокрема приватний сектор) без проведення процедур закупівель.
Наприклад, у тендерній документації на підтвердження наявності в учасника досвіду виконання аналогічних договорів передбачено надання у складі тендерної пропозиції "договорів, укладених з бюджетними установами за останні три роки". Варто зазначити, що встановлені вимоги можуть порушувати такий принцип закупівель як недискримінація учасників. При цьому вказана вимога унеможливлює участь у торгах новостворених підприємств та підприємств, які не мали господарських відносин у бюджетній сфері, а відсутність врахування предмета закупівлі може призвести до невиконання чи неналежного виконання умов договору.
Окремо слід звернути увагу, що учасникам торгів потрібно підтвердити саме досвід виконання аналогічних договорів, а не лише їхнє укладання. Підтвердженням виконання укладених договорів можуть бути: рахунки-фактури, видаткові накладні, акти приймання-передавання, акти наданих послуг тощо.
З метою уникнення встановлення дискримінаційних вимог, неоднозначного трактування умов тендерної документації та подачі учасниками скарг, а також для коректного підходу при проведенні оцінки тендерної пропозиції замовнику доцільно в тендерній документації максимально окреслити, що саме є аналогічним договором.
Отже, перелік документів, якими учасник торгів має підтвердити свою відповідність зазначеному вище кваліфікаційному критерію, визначається замовником самостійно, зважаючи на специфіку предмета закупівлі, з дотриманням принципів здійснення закупівель, закріплених у ст. 3 Закону України № 922, та вимог встановлених ч. 4 ст. 22 Закону України № 922.
 
4.Прошу дати роз’яснення, як здійснюється харчування учнів у загальноосвітніх школах та які категорії учнів забезпечуються безкоштовним харчуванням?
Ірина Зубрика, м. Миколаїв
 
Відповідає фахівець: Олена Бородіна
головний державний аудитор відділу
державного фінансового аудиту у галузі науки
та інформації Держаудитслужби
 
Організація харчування дітей у державних та комунальних навчальних закладах покладається на органи виконавчої влади, а в навчальних закладах, що належать територіальним громадам, – на органи місцевого самоврядування.
 
Механізм організації харчування дітей визначений Порядком організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах, затвердженим спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Міністерства охорони здоров’я України № 242/329 від 1.06.2005, яким передбачено наступне.
 
Процес організації харчування дітей у навчальних закладах складається з: - відпрацювання режиму і графіка харчування дітей;
- визначення постачальників продуктів харчування і продовольчої сировини;
- приймання продуктів харчування і продовольчої сировини гарантованої якості; складання меню-розкладу;
- виготовлення страв;
- проведення реалізації готових страв і буфетної продукції;
- надання дітям готових страв і буфетної продукції;
- ведення обліку дітей, які отримують безоплатне гаряче харчування, а також гаряче харчування за кошти батьків;
- контроль за харчуванням;
- інформування батьків про організацію харчування дітей у закладі.
 
Харчування дітей у навчальних закладах здійснюється за місцем навчання або на підприємствах громадського харчування, з власниками яких засновником (власником) відповідного навчального закладу укладено договір.
 
Відповідальними за організацію харчування дітей у навчальних закладах та додержання вимог санітарного законодавства при здійсненні їхнього харчування є засновники (власники), керівники цих закладів та організації (підприємства), що забезпечують харчування дітей.
 
Керівником (навчального закладу, підприємства громадського харчування або організації, що надають послуги із забезпечення харчування дітей) затверджуються примірні двотижневі меню, які погоджуються з територіальною установою державної санітарно-епідеміологічної служби.
 
У загальноосвітніх навчальних закладах харчування окремих категорій учнів здійснюється згідно з нормами харчування в грамах за бюджетні кошти (у групах продовженого дня загальноосвітніх навчальних закладах – частково) відповідно до норм харчування, визначених постановами Кабінету Міністрів України:
- від 21.05.1992 № 258 «Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- від 13.10.1993 № 859 «Про організацію діяльності спеціальних навчальних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання»;
- від 22.11.2004 № 1591 «Про затвердження норм харчування у навчальних та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку».
 
Водночас п. 11 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796 (далі – Закон України «Про Статус…») передбачено безоплатне харчування учнів середніх загальноосвітніх шкіл, розташованих на територіях радіоактивного забруднення, а також дітей, евакуйованих із зони відчуження, дітей, які є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи і які проживали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення. Таким дітям, які не харчуються у навчальних закладах , а також за всі дні, коли вони не відвідували ці заклади, до досягнення повноліття виплачується грошова компенсація у порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок та розміри компенсаційних виплат дітям, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 8.02.1997 № 155.
Підпунктом 3 ст. 21 Закону України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 № 651 визначено, що органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади забезпечують безкоштовним харчуванням дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних та інклюзивних класах, й учнів 1 – 4 класів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям».
Відповідно до п. 5 Порядку надання послуг з харчування дітей у дошкільних, учнів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від обкладення податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2.02.2011 № 116, у загальноосвітніх навчальних закладах денної форми навчання за рахунок бюджетних коштів здійснюється харчування учнів:
- яким згідно із Законом України «Про Статус…» гарантується пільгове харчування;
- 1 – 4 класів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»;
- з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
- з числа дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються в спеціальних та інклюзивних класах.
Крім того, відповідно до ст. 19 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402 органи місцевого самоврядування можуть забезпечувати безкоштовним харчуванням учнів інших категорій та передбачати на зазначену мету відповідні видатки з місцевих бюджетів.
Безоплатне харчування учнів навчальних закладів з денною формою перебування у закладах здійснюється тільки в робочі дні. У разі відсутності учнів під час навчання компенсація за харчування не проводиться.
Облік дітей, охоплених безоплатним харчуванням, здійснює класний керівник, який вчасно повідомляє про наявність учнів особу, відповідальну за організацію харчування, що призначається за наказом керівника навчального закладу.
Також, за рішенням педагогічної ради, навчальний заклад може звільнити від плати за харчування учнів груп продовженого дня (у відсотках чисельності групи за списком): 10 – повним обсягом та 15 – на половину вартості.
Харчування дітей, які не підлягають безоплатному харчуванню у загальноосвітніх навчальних закладах, здійснюється за безготівковим розрахунком (попереднього придбання абонементів або талонів один раз на місяць), а також за готівку.
Так, відповідно до пп. 5 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, до інших послуг, які надаються навчальними закладами, належать послуги з виробництва та реалізації продукції громадського харчування, організації її споживання. Тобто надання послуг з харчування учнів 5 – 11 класів (крім дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та інших категорій відповідно до законодавства) віднесено до платних послуг.